Тетяна Гуркало - Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало

Ти її просиш, просиш…

— Аж занадто підходяще місце, — сказав Нетин, побачивши будинок.

— Да? — здивувався Лялянівель. Ну, не в центрі міста ця споруда і навкруги дерева, але це ще ні про що не говорить.

 — Тут підвал набагато більший за сам будинок, — пояснив темний і покрутив головою туди-сюди. — Я відчуваю пустоту. Великий і дуже глибокий. А іще потаємний хід є.

— Куди ж без потаємних ходів, — пробурмотів Лялянівелль, але погодився, що якось перекрити його потрібно. Бо вся візьмуть і порозбігаються, навіть якщо їх видно буде.

На перекриття тут же було виділено два амулети щитового типу і четверо темних ельфів незрозумілого походження. Чомусь на нишпорок вони схожі не були. На звичних темних магів — теж. Може якісь дуже спеціальні королівські помічники? Для доручень і своєчасної допомоги всім, кому дуже потрібно. Ходили чутки, що в темної королеви такі є. І іноді вони їй навіть в ліжку допомагають. Чи то хтось один з них допомагає. Найголовніший з них. А інші служать за гроші і менш привабливі привілеї.

Трохи почекавши і якимось незрозумілим чином дізнавшись, що хід перекрито, Нетин велів іти далі і бути готовими до всього. Насамперед до того, що довгий час їх взагалі будуть ігнорувати. Бо воно логічно — зробити засідку там, де вже не так просто вивернутися. А іще Нетин наклав на свою групу ілюзію. Але не дуже на неї надіявся. Бо якщо там дійсно є королівський родич, ховатися від нього за ілюзіями марно. Їх он навіть Лялянівель бачить, хоча до темних королев не має жодного відношення. Він просто сильний маг, в якому є трохи темної крові. А амулетів, за якими можна сховатися від взагалі всіх, зараз не роблять. Немає зараз таких умільців. І ні, ті знання ніхто не втратив. Просто настільки талановиті ілюзіоністи не народжуються досить довгий час. Вони взагалі велика рідкість, як і легендарні світлі лікарі, котрі мертвого на ноги можуть поставити.

Лялянівель темного вирішив послухатися, настроївся і щиро вважав, що насправді готовий до всього. Його не здивував дім. Не здивували сходи і величина підвалу, котрий здавався пустим. Але коли несподівано немов поривом вітру вдарило магією і підвал перестав бути пустим, не здивуватися він не міг. Бо першим ділом побачив Дарку, яка дивилася на нього великими очима, повними незрозумілої надії. А другим — сивого ельфа, котрий незрозуміло чому вирішив поповзати по підлозі.

— Не стійте, придурки, скриньку заберіть! — закричав незнайомий орк і цілий натовп одночасно кудись кинувся. Навіть Дарка кинулася.

— Чудова в тебе дружина, — прокоментував Нетин і теж кудись побіг.

***

Дивним чином кроки першою почула Дарка. Можливо теж через протиотруту. Якщо вона не дає своїй власниці дурити голову за допомогою, фактично, магії, то і ілюзій воно повинно стосуватися. А можливо всім іншим було просто не до того. Всім іншим було дуже цікаво що ще скаже сивий Учитель про майбутню велич і багато-багато різного потрібного, котрим їх винагородять за появу нового бога. Хто буде нагороджувати, темний не казав, мабуть і сам не знав. А може сподівався, що нагородять лише його, як головного, а всі інші добре, якщо виживуть.

Дарка дуже старалася не прислухатися до кроків і дивитися пустими ляльковими очима. Виходило по відчуттям погано, але Учитель токував як глухар, чув лише себе і поволі вливав у малюнок на підлозі магію. Дарці навіть в якусь мить стало лоскотно ногам, та й скринька підозріло почала не лише важчати, а й теплішати.

— Вклади свою силу, діво, — нарешті темний згадав про головну учасницю ритуалу.

— Е? — перепитала Дарка, а то мало яка сила йому потрібна, та й куди її класти, не завадить уточнити. Про діву вона взагалі вирішила промовчати.

Ельф від несподіванки навіть збився, здивовано на неї подивився, а потім його лице осяяло спогадом. Спогадом про те, що він банально забув розказати діві чого від неї треба окрім потримати скриньку.

— Магію вливай, потихеньку, щоб возз’єдналося, — сказав, як відрізав.

Впевнений такий. Не знає він як та магія Дарку слухається.

Бовдур.

Дівчина кивнула, припідняла скриньку і втупилася в неї, краєм ока спостерігаючи чи не прийшли вже ті, чиї кроки вона чула.

— Давай, сміливіше, — з нетерпінням нагадав про себе ельф.

Дарка йому посміхнулася і рукавом протерла кришку скриньки, після чого знову втупилася.

Хтось тихо хихикнув, здається одна з невидимих жінок.

— Та вона тупа, — обурився один з любителів рарітетних плащів.

— Орки всі такі, — зі знанням діла відповіли йому. — Почекаємо. Справиться, хоч і не швидко.

Дарка навіть розчулилася трошки — в неї вірили. Мабуть то була дія отрути.

Потім скриньку картинно потрясла, через що Учитель навіть підстрибнув і всі взагалі зосередилися лише на ній, як на клоуні з бродячого цирку. Дівчина вирішила їх не розчаровувати і похитала скринькою вліво-вправа. Учитель зобразив кота, котрий дивиться на маятник. Дарці тут же захотілося похитати скринькою вверх-вниз, але стало не до того. З’явилися рятувальники. Котрих всі проігнорували. Найманці принципово. Любителі плащів, бо їх тут дівчина зі скринькою розважає.

— Може їй якось пояснити? — запропонував черговий власник плаща.

Учитель дивно смикнувся і подивився на Дарку з ненавистю — вона йому увесь ритуал псувала. Зробив крок вперед і нерозважливо велів:

— Роби щось, дурепа!

Ну, вона і зробила, що просили. Звісила скриньку на руці, а потім запустила йому в голову. І навіть попала, добре так попала, він аж на спину впав. Свідомість, нажаль, не втратив, мабуть на ньому був щит. Але від несподіванки трохи полежав, подригав ногами і лише потім перевернувся на живіт. І, схоже, побачив рятівників, бо тут же поповз до скриньки.

— Не стійте, придурки, скриньку заберіть! — закричав Вирщ і всі зарухалися.

Навіть Дарці враз дуже захотілося повернути скриньку. Просто щоб ще раз Учителю по голові врізати. Раптом другого удару його захист не витримає?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍