Мiла Морес - Магія призначення, Мiла Морес

Розділ 22

За кілька днів ми з Калеаном перемістилися в вежу, де головний кабінет уже зайняв Дейрус. Молодші Нотрили поки виконують обов'язки заступників, але це лише на той час, поки їм не підберуть заміну або Калеан не прийме інше рішення. Одним із варіантів залишилася можливість продовжити роботу на вісімдесят другому поверсі, але під керівництвом Дейруса Коплана-Мондала.

- Ми повинні проголосувати, хто хоче залишитися тут, а хто віддасть перевагу переводу, - Кірам торкнувся теми першим, коли всі зібралися в його кабінеті.

- У нас три голоси за перехід, - Аліта озвучує очевидний факт, дивлячись на мене з благанням про прощення. – Ми хочемо перейти на поверх захисників.

- Я зрозумів, і вже встиг це обміркувати, - Калеан знову керує у сімействі, каже твердим тоном. - У вас три голоси і у нас три, - додав з сміхом, поглядаючи на мене.

Кірам, Аліта та Елім насупилися, але суперечити не стали. По суті, всі чекають на моє рішення, тому що припускають, що я вплину на Калеана або навіть вмовлю його залишитися на поверсі зберігачів.

- Калеане, я піду за тобою, куди завгодно, - це мої слова, сказані чоловікові трохи раніше наодинці.

Я не збиралася вносити розбрат у сім'ю, вмовляючи чоловіка залишитися на вісімдесят другому. Важливість цього для мене втрачено. Я могла б порадіти, що Мондали все одно залишаться головними серед зберігачів, бо тут тепер заправляє всім мій брат, але таких емоцій я не відчуваю. Усі мої колишні почуття до власних предків зникли. Не залишилося колишньої поваги, трепету, відданості. Усіма куточками душі я перейшла до Нотрилів і тепер є частиною цієї сім'ї.

- Ми переходимо на вісімдесят п'ятий поверх, - Калеан оголосив рішення, викликавши полегшені зітхання в інших. І чомусь усі кинулися обіймати мене, ще й подяки шепочуть на вухо по черзі. - Але перед цим зайдемо до Дейруса, у нього є, що сказати тобі, Ені.

Сама не розумію, рада я цій зустрічі чи ні, скоріше сприймаю її як неминуче. Поки що для мене більшими братами стали Кірам та Елім, ніж мій кровний родич. Та й його матері я не зможу пробачити того, що вона зі мною намагалася зробити, і цілком могла б досягти у цьому успіху, якби своєчасно на моєму шляху не виявився Калеан.

- Еніро, я знаю, що в тебе є батьківський ключ, - Дейрус після стриманих привітань перейшов до справи.

Не підтверджую його слів, доки не побачу на обличчі чоловіка схвалення. Він мені киває.

- Він у блокноті, який все ще у Еліма, - злегка посміхнулася молодшому Нотрилу, але все ж таки вимовила з докором.

- Ось він, - у його руках з'явився блокнот у шкіряній обкладинці.

Я взяла його, витягла з секретної кишеньки ключ, стиснула долонею. Не хочеться віддавати його до чужих рук, так і не розгадавши, що він відмикає.

На столі Дейруса, який раніше був батьковим, з'явилася напрочуд гарна невелика скринька. Я її раніше ніколи не бачила, але зараз не змогла стримати захопленого вигуку. Скринька прикрашена камінням, розписана кольоровими фарбами, містить збоку гравіювання. Це безперечно ручна робота досвідченого майстра.

- Цей ключ від скриньки. Я давно шукав його.

- І що там?

- Давай подивимося разом, - очі Дейруса висловлюють доброту.

Я знаю, що він хоче зі мною подружитися, але я поки що не готова до чергових змін у своєму оточенні. І все ж, мені дуже цікаво, що ховається всередині.

- Ти маєш ввести тут свою частину пароля.

Дейрус вставив ключ у свердловину, яка з'явилася над скринькою після жесту рукою. Усередині щось клацнуло, ніби з'єдналися деякі частини шестерень. Зверху висвітлилося магічне табло для вводу секретних слів.

- Але я не знаю, який пароль. Я вперше бачу цю скриньку, - дивлюся спантеличено на магічні фокуси. За моєю спиною стоять усі Нотрили, чекають на розв'язку.

- Моя частина пароля – це відповідь на загадку, яку залишив для мене батько. У дитинстві це була моя улюблена гра. Він вигадував запитання, я знаходив на нього відповідь. І це слово ставало ключем для чогось. Ти теж маєш знати цю гру.

Я проковтнула грудку з болем. Ось-ось образа вихлюпнеться через очі. Вони вже наповнені до країв.

- Я не знаю такої гри, - вимовляю напівголосно, опускаю з досадою очі.

- Значить, у вас була інша гра, - Дейрус дає шанс моїй надії.

Ці миті тягнуться. Мені боляче ще раз стояти перед лицем пекучої правди. Вона коле мене в хворе місце, турбує незагоєну рану.

- Ені, - чую в голові Еліма, - у блокноті в кількох заклинаннях зроблено помилки. Я подумав, може їх вдасться зібрати в одне слово.

Подивилася на Еліма з вдячністю. Він знищив мій розпач одним лише припущенням.

- Ми грали в іншу гру, - прогнавши біль, я знайшла в пам'яті радісні моменти мого дитинства, - батько записував мені фрази, а я знаходила в них помилки.

Взяла блокнот і сіла на диван. Гортаю сторінки, вдивляюся у слова. Як я раніше не здогадалася? Тільки з латинськими фразами складно, я погано знаю мову.

- Еліме, ти вже знайшов слово, яке тут приховано? – дивлюся на молодшого Нотрила із проханням.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍