Леся Холодюк - Браслет із знаком лева

— іноземній державі. А біля іноземних літаків, за правилами, виставлялася охорона, яка слідкувала за тим, щоб ніхто, крім катарців, що зафрактували літак, не потрапив до лайнера. Їх імена звіряли із отриманим списком очікуваних пасажирів.

Охорона виструнчилася — до трапу під’їжджав лімузин власника літака. Його вони знали, бо Ель Даві провадив бізнесові справи у Індонезії, а нещодавно відпочивав на Флор. За кермом сидів Самур. Щойно вони повернулися з міста, де Даві сам купив величезний букет орхідей, який тепер прикрашав заднє сидіння авто.

Лімузин зупинився біля трапу і Самур поспішив шанобливо відчинити дверцята перед хазяїном. Ель Даві, навіть не глянувши на охоронців, легко збіг сходами по трапу і зник у салоні. Решту роботи виконував Самур. Повагом простягнув старшому по званню паспорт Ель Даві. Задля годиться, начальник караула звірив прізвище з представленим списком пасажирів катарського літака і повернув паспорт Самуру. Те ж саме проробив і з його документом. Тільки після цього Самур забрав з машини квіти.

— Чекаємо на дружину боса, — довірився індонезійцеві. Потім глянув на годинник і додав:

— Крім неї, зараз має прибути ще один пасажир.

Й справді, до літака підкотило таксі і з нього вийшов Камінскі. Самур тут же відкозиряв прибулому, у відповідь на що Елтон ледве припідняв парусинового капелюха і відразу простягнув паспорт індонезійській охороні, роздивляючись доокруж. Падкий на зорові ефекти, прикидав, звідки краще спостерігати, як Самур поведе до літака Марту. І тільки по тому зайшов у літак.

Ель Даві стояв спиною до дверей, що відокремлювали вхід до головного салону. Камінскі навіть довелося тихенько кашлянути, щоб привернути до себе увагу.

— За півгодини приймайте дівчину на борт.

Жоден м'яз не заграв на обличчі Даві. Мовчав, величний і гордий в очікуванні своєї перемоги. Самур поклав на столик орхідеї і споглядання букета, здавалося, цілком захопило Даві.

— Звідси ви зможете усе побачити якнайкраще, — запросив детектив до ілюмінатора Даві, вказавши на м’який шкіряний диван сірого кольору по правому борту.

— Сподіваюсь! — Це було перше слово, яке почув детектив з вуст свого боса.

— Тоді дозвольте мені залишити вас. Я зустрічатиму панночку на трапі. Ви не заперечуєте?

Камінскі вклонився і вийшов.

У протилежній стороні лайнера, де розміщалася кабіна пілотів, було обладнано ще один салон. Умеблювання його не кричало вишуканістю. Шестеро гевалів з охорони Даві ниділо у м’яких кріслах.

— Як ся маєте без роботи? — привітався з ними Камінскі. — Гадаю, обійдеться без вашого втручання, але попри все прошу двох спуститися до Самура і бути біля нього.

Попереджені про те, що повинні виконувати усі розпорядження прибулого детектива, двоє з байдужим виразом обличчя встали і потупцювалися з літака.

Камінскі ще зазирнув до кабіни пілотів і наказав запускати мотори.

— Через п’ятнадцять хвилини усе повинно закінчитися, — невідомо кого проінформував Елтон, коли примостився біля дверей лайнера.

Бентежне виття поліцейської сирени Камінскі спочатку почув, а уже потім побачив мерехтливе синє світло на машині, яка мчала злітною смугою та різко, із скреготом загальмувала біля індонезійського літака, що готувався виконувати рейс Танджунау-Медан. До нього вже підвезли трап і відчинили двері. Метка стюардеса перед трапом готувалася звіряти квитки пасажирів із списком, отриманим з комп’ютера.

Фінал п’єси Елтона Камінскі наближався. Це його вміла рука усе продумала до останнього. Як і розраховував, з поліцейської машини зараз вистрибне знервований інспектор і зробить завершальний акорд.

Отримавши необхідну інформацію від стюардеси, поліцейські відійшли неподалік і тепер стояли, очікуючи прибуття пасажирів.

Довго чекати не довелося. Зграбний відкритий жовтогарячий мікроавтобус під’їжджав до літака. Пасажири виходили неквапливо, вишикувавшись біля трапу чіткою вервечкою.

Серед прибулих детектив уже вгледів Харріса і Марту. Камінскі вдоволено хмикнув, коли розгледів на Харрісі білу сорочку, ту саму, від якої відкрутив гудзик. Їхньому щастю можна було б справді позаздрити, — промайнув окраєць досі не знаної емоційної оцінки…

Майкл витягав із спортивної сумки, яку тримав на плечі, квитки. Марта допомогла йому і рука з квитком знову обняла дівочі плечі. Вони були у своїй аурі, напоєній по вінця любов’ю. Раз за разом Марта ставала навшпиньки і щось шепотіла на вухо Харрісу. У відповідь він схиляв голову до дівочого обличчя і їх поцілунок був довгим і жагучим. Й справді, видавалося, що молодята вирушають на медовий місяць.

Нарешті пара підійшла до стюардеси. Майкл простягнув два квитки, бортпровідниця звірила їх з прізвищами у списку і повернула квиток Марті. Майкл пропустив дівчину перед себе і вона легко збігла по трапу і тепер стояла, чекаючи Майкла.

І тут до Харріса поспішив іспектор, за ним двоє поліцейських. Камінскі добре розгледів, як зевернувши руки Харріса за спину, клацнули кайданки і двоє поліцейських потягли хлопця до машини.

Чітко спрацювали, — про себе відзначив детектив. Тепер слід було зазирнути до пілота і попередити про готовність до зльоту. Але його відсторонила сильна рука. У дверях просто на трап ступив Ель Даві. Очі його горіли, руки стискали одна одну, він не звертав жодної уваги на детектива. Тремтячі губи повторювали:

— Марто, моя Марто…

Елтон знав, що фінальна сцена буде не з приємних, але те, що за хвилину викинула українка, викликало захоплення і навіть повагу у детектива. Бо він любив людей з сильною волею, рішучих і готових на самопожертву заради іншого. А жінок з такими якостями практично не зустрічав.

Біля індонезійського літака коїлося щось незвичайне. Марта, розштовхуючи пасажирів, кинулася по трапу вниз. Миттю опинилася перед поліцейською машиною, яка вже розвернулася і збиралась рвонути з місця, розкинула руки і впала на капот.

— Майкле! Майкле! Куди ви його забираєте? Навіщо? Заберіть і мене, чуєте? Прошу, і мене… — Вона не відходила від машини, стукала кулачками по капоту і несамовито кликала Майкла.

Двоє охоронців, за якими ледве встигав Самур, наздогнали дівчину