Нік Ремені - Таврований

Лице Базими посуворішало:

— За це тебе й приберуть. Вони не пробачать, що ти своєю діяльністю показав себе патріотом, кращим тактиком і стратегом партизанської війни.

— Комісар! Якщо ви думаєте, що цей пройдисвіт просто так підмовляв вас вбити, то ви помиляєтеся. — Сказав Жора. — Ні. Для цього потрібні спеціальні повноваження, яких немає навіть у заступника начальника УШПР і члена ЦК партії.

Незважаючи на прохання Руднєва не вживати до Сиромолотного ніяких заходів, розвідники вирішили розправитися з кривдником комісара. Але зробити це так, щоб на Семена Васильовича не впала підозра.

У суворій секретності Гроздовський і Боркунов взяли в полон двох німців. Тримали їх у підвалі і чекали моменту, щоб знищити Сиромолотного, а потім розстріляти полонених і списати на них всю провину.

Його постійно «пасли», намагаючись відловити і знищити. Не виходило. Представник штабу на цілий тиждень виїхав в з’єднання до Федорова. Після повернення намагався не залишатися одному. Постійно оточував себе людьми. Після розгляду справи на бюро, яке не прийняло до нього жорстких заходів, а, навпаки, рятувало від розправи партизан, він вирішив тікати.

Такий випадок незабаром представився. Ковпак і Руднєв з групою виїхали за межі з’єднання для проведення операції. На партизанський аеродром прилетів літак. Сиромолотний верхом на коні поскакав в його розташування.

Він ні з ким не попрощався. Постарався зробити все тихо, щоб про його втечу ніхто не дізнався. Гроздовському і Боркунову доповіли про втікача, коли Сиромолотний віддалився від стоянки на пристойну відстань. Розвідники вскочили на коней і помчали за ним.

Вони наздогнали Сиромолотного біля лісу, де розташовувався аеродром. Обстріляли з автоматів одиночними пострілами. Було надто темно. Жодна куля не потрапила в представника штабу.

Гроздовський і Боркунов гналися за Сиромолотним майже до самого аеродрому. Коли показалися вогні партизанських багать, чоловіки відкрили вогонь довгими чергами. Кінь завалився на землю.

— Ура! — Підняв угору автомат Жора.

Розвідники, впевнені, що куля дістала втікача, розвернулися назад. Вони вивезли до аеродрому полонених і розстріляли їх. Порахували, що операція вдало закінчена.

Вбивство заступника начальника Українського штабу партизанського руху не могло пройти просто так. У будь-якому випадку органи проведуть ретельне розслідування.

Незабаром Жору розшукав на змиленому коні Базима. Він розповів про надзвичайну подію. В Сиромолотного стріляли. Убили під ним коня. Але вершник відбувся подряпинами, здається, вивихнув ногу.

Він встиг вскочити в літак, коли вже заревли двигуни.

— Твоїх рук справа? — Запитав Базима.

Жора подивився прямо в очі начальника штабу і твердо відповів:

— Так!

— Не пощастило нам. Утік, гад!

— Своє життя. Не комісара. Жаль з ним розлучатися. Перехитрив мене.

Базима попередив Гроздовського:

— Твою затію я розгадав. Трупи наказав закопати. Якщо стануть розслідувати, скажи, що розстріляв німців, які рвалися до аеродрому.

— Я все продумав, — відповів йому Жора.

— Дивись!

Неприємна розмова відбулася в штабі партизанського руху. Тимофій Амросієвич знайшов у собі сили, щоб жорстко поговорити зі своїм соратником. Він висловив Сиромолотному все, що про нього думав. Використовував у розмові численні компрометуючі матеріали, які у нього накопичилися по заму.

— Тимофій, заспокойся, — намагався осадити його Сиромолотний.

— Ви мені не тикайте, — обурився той. — Я з вами свиней не пас.

Роботу Сиромолотного в партизанських загонах і з’єднаннях штаб визнав незадовільною. Його відсторонили від посади і перевели в діючу армію.

З прибуттям Сиромолотного в Москву ситуація помінялася. Представник штабу накопав на керівників партизанського руху солідний компромат. Він постарався злити його у відповідні органи. Завдяки цьому вийти сухим з води.

Стрілка долі Руднєва повернулась в інший бік. Про його минуле в УШПР і НКВС знали й раніше. Але зі слів Сиромолотний виходило, що як був комісар ворогом народу, так він ним і залишився, незважаючи на всі свої заслуги.

Чутки про неприємності з Семеном Васильовичем доходили до Домнікії Данилівни. Вона працювала в партизанському санаторії. Поранені із з’єднання розповідали їй про сварку Семена Васильовича з Сиромолотним. Дружина комісара сильно переживала. Вона постійно заспокоювала Сеню, але прекрасно розуміла, що в цій країні до інакомислення нещадні. Що тупі, посередні, але віддані владі люди, нею шануються, а самобутніх, освічених і розумних вона знищує.

Після відпочинку з’єднання попрямувало в північні райони Житомирщини та Київської області, щоб паралізувати там рух поїздів, розвідати, як укріплений правий берег Дніпра. Особлива увага приділялася Коростенському залізничному вузлу. Він виглядав солідніше, ніж Сарнський. Його поки ніхто не тривожив, тому що він знаходився в степовій місцевості, куди партизани ще не доходили.

Спочатку з’єднання вирушило на північний захід, потім повернуло на південний схід. Семен Васильович запропонував не обмежуватися «Коростенським павуком», а одним махом паралізувати відразу три залізничних вузла: Лунинецький, Сарнський і Коростенський.

Маючи досвід Сарн, командування з’єднання не збиралося брати до зубів озброєні міста.

Вони знищували залізничні гілки до них.

З Лунинецьким вузлом розправилися без особливих труднощів. Правда, операцію мало не зіпсував юний піонер Миша Семенистий. Коли партизани підійшли до міста, Михайло Кузьмич в одному з приміщень побачив телефон. Взяв трубку, попросив дівчину, щоб вона з’єднала з комендантом.

Коли той запитав, хто телефонує, юний ленінець відповів, що зовсім скоро той дізнається, хто.

Через зв’язкових інформація майже відразу стала відома комісару. Той терміново викликав Михайла Кузьмича. Здорово відчитав його за небезпечну для з’єднання ініціативу.

На щастя, все обійшлося благополучно.

З боями і диверсіями колона вийшла до норовливої