Андрій Юрійович Курков - Львiвська гастроль Джимі Хендрікса

Hey Joe, I said where you gom' with that gun in your hand

I'm going down to shoot my old lady

You know, I've caught her messm' around with another man

I'm going down to shoot my old lady

You know, I've caught her messm' around with another man

And that ain't too cool

Hey Joe, I've heard you shot your woman down,

shot her down, now

I said I've heard you shot your old lady down,

You shot her down to the ground

– Жаль, що він так до Львова й не доїхав, – зітхнув Алік, коли пісня дозвучала до кінця й хазяїн голубника натиснув на «стоп». – А ми так його чекали! І хлопці з усього Союзу жили в режимі «standbye», готові були у будь-який момент вийти на дорогу й підвести великий палець правиці вгору! Всі б кинулися сюди автостопом, поїздами та автобусами. Якби він тільки не помер так рано… у своєму «Самарканді»!

– А хіба він у Самарканді помер? – обернувся до Аліка здивований Юрко.

– Так називався його останній лондонський готель. Він там був зі своєю подружкою-німкенею. А якби не помер, то ми б побували на його концерті тут, у Львові!.. Гастролі ж уже були оголошені… Ну, неофіційно, звичайно. Але всі знали…

Алік поринув у спогади. А Рябцев заперечливо хитнув головою.

– Не приїхав би він, – із глибоким жалем у голосі мовив колишній капітан.

– Але ж чутки ходили! – Алік підвів погляд на Рябце-ва. – Такі чутки на порожньому місці не виникають!

– А вони виникли не на порожньому місці, – сказав Рябцев і зітхнув. – Ці чутки тоді контора запустила…

– А навіщо? – здивувався Алік.

– Дві причини було. Спочатку хотіли перевірити швидкість поширення чуток у певному середовищі, а потім в одного генерала виникла ідея зібрати всіх хіпі у Львові і пропустити через «рахункову комісію». Перевірити: чи всі у нас під мікроскопом!

– Так, ваш «мікроскоп» залишив по собі недобру пам'ять, – мовив Юрко Винничук, але голос його прозвучав просто сумно, без звичних претензій до Рябцева.

– Колишній наш «мікроскоп» тепер просто в інших руках, – усміхнувся Рябцев. – Він нікуди не подівся, і до музею його не здали! Але я свої гріхи спокутував! Аліку, ти йому говорив про кисть Джимі?

Алік Олисевич знизав плечима.

– Не пам'ятаю.

– Це ви про могилу на Личаківському? – перепитав Винничук, і в голосі його знову зазвучали знайомі єхидні нотки.

– Так! Нам колеги-прибалти допомогли і, ви не повірите, колеги з ЦРУ! – Рябцев подивився у вічі Винничукові відкритим, чесним поглядом. – А потім уже ваші прибалтійські друзі привезли її сюди.

– Праву чи ліву кисть? – поцікавився Юрко Винничук. Рябцев замислився.

– Праву, – невпевнено мовив він.

– А Джимі був лівша, він лівою грав, – сказав Винничук.

– Він і зубами грав, – додав Алік Олисевич.

– Не має значення, – Рябцев відмахнувся. – Права у нього сильніше обпеклася, коли він на сцені гітару підпалив! Та й якщо дуже хочете, тепер можна за ДНК усю правду встановити!

– Навіщо нам правда? – запитав Юрко Винничук. – Міф завжди важливіший за правду! Нехай усе залишається так, як є! Давайте за Джимі!

Рябцев наповнив чарки.

– Хендрікс жив, Хендрікс живе, Хендрікс житиме! – виголосив тост Алік.

Поцокалися, випили. І Рябцев знову простяг руку до магнітоли. Голубник приємно здригнувся, почувши голос Джимі:

Well, I wait around the tram station

Waitm' for that tram

Waitm' for the tram, yeah

Take me home, yeah

Близько одинадцятої Юрко зазбирався додому.

– Мені ж у Винники, – говорив він дещо неуважно тому, що водночас намагався зрозуміти, як він доїде додому в цей час. Викликати Ваню з його «Волгою» не хотілося.

– А найголовніше? – запитав Рябцев.

– Що найголовніше? – Алік втупився в колишнього капітана.

Юрко теж забув про своє занепокоєння.

– Ходімте вниз! Якраз після цього можна і по домівках! – Рябцев кивнув на дірку в підлозі, через яку вони, піднявшись по сходах кілька годин тому, потрапили на другий поверх.

Уже внизу Рябцев сам склав усі три парасольки й відсунув до лівої стіни жовтий «piaggio», звільнивши місце навколо квадратного дерев'яного люка в підлозі. Підняв люк і притулив до стіни. Протягнув шнур із вилкою до виносних розеток, сполучених із акумулятором.

У підвалі спалахнуло світло.

Алік підійшов і заглянув униз.

– А що там у тебе? Винний льох? – запитав.

– Буде, скоро буде! – кивнув Рябцев. – Днями почну! Але спочатку треба його звільнити! Ви мені зараз допоможете. Я вам подаватиму, а ви обережно складайте!

Юрко Винничук дивно і нерозуміюче дивився на Ряб-цева, що обережно спускався в льох по майже вертикальних сходах. Потім і він підійшов, заглянув униз. Його погляд «провалився» нижче, ніж він чекав. Глибина льоху була не менша ніж три метри, та й стіни його не збігалися зі стінами голубника, а були набагато ширші.

– Тримайте! – донісся знизу голос Рябцева, і в отворі люка показалося щось упаковане в жорсткий сірий папір.

Юрко давно вже не бачив такого пакувального паперу. Він прийняв із рук хазяїна голубника негроміздкий, але важкий предмет і передав його Алікові. Упакований предмет був завдовжки близько метра, але його вага розподілялася нерівномірно.

Алік опустив пакунок на дерев'яну підлогу й тут же отримав із рук Винничука ще один. Потім іще один. Хвилин за десять Рябцев вибрався з льоху й оглянув півтора десятка пакунків, складених двома стосами на підлозі. Алік і Юрко дивилися на колишнього капітана запитливо. А він присів навпочіпки, поторкав руками й оглянув усі сірі упаковки і, нарешті, витягнув одну з ближнього до стіни ряду. Потримав у руках, розглядаючи, і, підвівши погляд на Аліка, передав упаковку йому.

Алік узяв, але його запитливий погляд затримався на хазяїнові голубника.

– Це твоє! – мовив Рябцев. – Ви ж, напевно, чули, що іноді листи йдуть до адресата двадцять років! – Він зітхнув. – Уважай, що це посилка, яка заблукала!

Алік підійшов до моторолера, опустив упаковку на його сидіння і, попросивши Юрка Винничука притримати її, почав розгортати папір. Під папером він виявив другу паперову оболонку. її зняти виявилося важче, але вже під нею Алік побачив коробку з намальованою електрогітарою.

– «Фендер Стратокастер»! – вирвалося в Аліка. – Звідки?!

– Цю штуку прислали тобі з Америки в 1976 році. В акті про конфіскацію було написано: «Спроба ввезення небажаного предмета під виглядом музичного інструмента».

Ці теж, – він кивнув на упаковки, що залишилися лежати на підлозі. – Не дійшли вчасно до своїх адресатів. Ідеологічний конфіскат. Одну з них прислали Кацемоні…

– І що ви збираєтеся з ними робити? – запитав Винничук.

– Я – нічого. Я