Salamander - Темні нащадки, Salamander

Не вагаючись, вона підняла Мороклинок і відкрила портал. Яскраве світло вирвалося з-під її пальців, коли магія створила шлях до тронної зали. Перед нею розкрився портал, за яким виднілася темна кімната з високими стінами та червоними прапорами, що тріпотіли на стінах. У самому центрі, на троні, сидів її батько.

Аурелія зробила крок уперед, не дозволяючи страху чи сумніву зупинити її. Вона зібрала всю свою волю, затамувала подих і ступила через портал. Світ навколо зник, залишаючи лише холодну реальність тронної зали, місця, яке було її в'язницею і водночас її спадком.

Її кроки луною відбивалися від  підлоги, кожен рух наповнювався рішучістю. Величезні стіни, прикрашені темними прапорами, здавалися безмовними свідками її боротьби. Перед нею, поруч з троном, стояв король — її батько. Його погляд був спокійний, але в ньому читалася холодна жорстокість, що завжди супроводжувала його владу.

– Ти прийшла, – промовив він, його голос звучав рівно, але в ньому вчувалася прихована загроза. – Як я і передбачав.

Аурелія мовчала. Її рука міцно стиснула руків'я меча, і тепло металу передавалося через пальці, надаючи їй впевненості. Вона дивилася прямо на батька, і хоча його могутність могла б налякати будь-кого, її погляд залишався незламним.

– Ти знаєш, чому я тут, – нарешті сказала вона, її голос звучав твердо, хоча серце калатало в грудях.

Король ледь помітно посміхнувся, але ця посмішка була холодною, як зимовий вітер.

– Знаю, – відповів він. – Ти хочеш врятувати того, хто не вартий твоєї відданості. Ти готова пожертвувати собою заради нього? Це жалюгідно, Ауреліє.

Її серце стислося від гніву, а зуби міцно зімкнулися. Вона більше не могла терпіти його зневажливих слів, його спокій, що здавався їй підступним. Зробивши крок уперед, вона підняла голову.

– Я не дозволю тобі забрати того, хто мені важливий! – її голос прозвучав рішуче, майже викликально, а меч у руці блиснув у тьмяному світлі зали.

Король не став гаяти часу. Він повільно відійшов від трону, його темні очі засяяли холодною рішучістю, що межувала з небезпекою. У його руці блискавично з'явився меч, і він рушив уперед, мов досвідчений хижак, що вистежує свою здобич. Його рухи були впевненими, кожен крок видавав силу, кожен жест – непохитну рішучість.

Їхні клинки зіткнулися, і залу наповнив дзвінкий звук металу, що розривав тишу, мов грім у нічному небі. Іскри сипалися в повітрі, коли мечі ковзали один по одному, виблискуючи у світлі свічок, що освітлювали простір. Аурелія, зібравши всю свою волю, рухалася з неймовірною швидкістю, кожен її рух був витонченим і точним. Вона ухилялася від ударів батька, її ноги легко ковзали по мармуровій підлозі, але кожна атака короля була потужною, і вона відчувала, як її м'язи напружуються до межі.

Морван атакував з бездоганною технікою. Його удари були важкими, але водночас неймовірно швидкими. Він знав, як змусити противника помилитися, і кожен його рух був спрямований на те, щоб зламати опір дочки. Аурелія відчувала, як її меч вібрує в руках після кожного зіткнення, і як її коліна майже піддаються під тиском його сили. Але вона не дозволила собі ослабнути. Її очі палали вогнем, а серце билося в ритмі битви.

- Ти все ще недостатньо сильна, Ауреліє, – промовив король, його голос був холодним, але в ньому звучала легка нотка гордості. Він зробив різкий випад, змусивши її відступити на кілька кроків. Але Аурелія не здавалася. Її рухи стали ще швидшими, вона почала атакувати, змушуючи батька захищатися. Її меч рухався, мов блискавка, і вона відчувала, як кожен удар стає більш впевненим.

Король зупинився на мить, його очі звузилися, а усмішка торкнулася його губ. 

- Ти навчилася більше, ніж я думав, – сказав він, перш ніж знову ринути в атаку. Їхній бій тривав, мов танець смерті, і кожен з них боровся не лише за перемогу, а й за повагу один до одного.

Король раптово зробив крок назад, даючи собі мить перепочинку. Його погляд став холодним, але в ньому читалася певна гордість.

– Ти ще дитина, Ауреліє, – сказав король, відійшовши на кілька кроків назад і знову піднявши меч. – Ти не зможеш перемогти мене. Ти ще надто м'яка для цього світу.

Аурелія не відповіла. Її очі запалали вогнем. Вона була готова йти до кінця, навіть якщо це означало втратити все. Вона була готова боротися за свою свободу, за Каеля, за Даріуса, за Лукаса за все, що вона любила.

Її меч блискавично злетів у новій атаці, змушуючи короля ледь встигати відбивати удари. Вона не зупинялася, рухаючись швидко й точно, як хижак. Її рука наповнювалася силою, а гнів, який кипів у ній, проривався через кожен удар. Кожен рух був сповнений пристрасті й відчаю.

– Це не триватиме довго, – холодно промовив Морван, відбиваючи черговий удар. – Ти забула, ким ти є насправді.

Аурелія відкинула його меч різким рухом і спробувала прорвати його захист. Вона помітила, як він на мить розгубився, і, скориставшись цим, завдала удару, який майже вибив зброю з його рук. Але він залишався на ногах. У його очах палала злість, яка загострювала напруження між ними.

– Якщо ти хочеш врятувати його, то маєш зробити вибір, – сказав він, його голос звучав крижаним вироком. – Вибір, який вирішить усе.

Перш ніж вона встигла відповісти, король зробив різкий випад. Його меч розсік повітря, стрімко наближаючись до її плеча. Аурелія миттєво ухилилася, її тіло майже торкнулося холодної підлоги. Лезо батькового меча пронеслося так близько, що вона відчула його подих. Вона швидко відштовхнулася від землі, повернувшись на ноги, і блискавично заблокувала наступний удар.

Її меч зустрівся з його лезом, і потужний дзвін від зіткнення відгукнувся у всьому її тілі. Напруга пронизувала кожен м'яз, але вона не відступала. Її рішучість була сильнішою за біль і страх. Король, відчуваючи її силу, холодно усміхнувся. Він був досвідченим воїном, кожен його удар був точним і розрахованим. Проте Аурелія не давала йому жодної переваги. Її швидкість і спритність стали її головною зброєю. Вона розуміла, що здаватися — не варіант. Усі роки навчання і боїв привели її до цього моменту, і вона мала використати все, чого навчилася.