Руслан Баркалов - Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов

Якось Діма сказав одному своєму другові, коли той запитав його про такі різкі зміни в поведінці.

– Я бачив диявола! – з жахом в очах відповів чоловік.

– То не треба було так зловживати! – пожартував друг.

Але видно, що жарт його був чомусь не вдалий. Бо Дмитро лише подивився на нього таким поглядом, наче хотів відкрити йому свою таємницю. І в цьому погляді псевдо колега прочитав непідробний жах. Тож далі розмова не пішла.

Втім, це лише підкреслило те, що всі і без того говорили – наслідок алкогольної детоксикації. Ну що ж, вітає у світі наркологів. І легенький смішок в згорблені плечі.

Підсміювалися всі. Ну як то буває в нашому суспільстві. Кожен щось додавав свого до почутого від попередника. Й історія обростала все новими і новими подробицями. Тільки от смішного від того ставало якось все менше.

Але після того, як добрий друг, замість помовчати хоча б, всім розніс, що казав Діма – той перестав зустрічатися з друзями.

Втім, в цьому біди ніхто не бачив. Просто, колишні дружбами, обізвали чоловіка каблуком за те, що він, мовляв втікає до жінки і перестав цікавитися чисто «чоловічою компанією».  Хоча з чоловічого там була лише одна назва. Але кожен мусить показати своє лице в певний момент. І всі, кого ти рахуєш друзями, мають пройти певно перевірку. Так влаштоване життя. Аби показати кожному, в першу чергу для себе самого, хто є хто.