Рія Вайсен - Перехресниця Долі, Рія Вайсен

— Вона використала Заборонене заклинання! — високий темноволосий дроу сперечався із цілителем у зелених одежах з білою нашивкою у вигляді хреста. Він активно розмахував руками, що в якийсь момент Арніці здалося, що він або злетить, або зіб’є окуляри з тонкого носа опонента.

— Не можна, щоб це зійшло їй з рук!

— Я розумію вашу злість, лорде Тайлене, — спокійно, майже безбарвно, як сам король, відповів цілитель. Смерть принцеси сказалась на усіх ельфах. Просто хтось відтермінував горе, а хтось не зміг. — Людка билась за нас. Вона ризикнула власним життям, щоб захистити наші. А це дорогого варто.

— Це зараз! Ви згадайте Ліча, він теж спершу був…

— Вона — не Ліч, — низький голос Індгарта розбив злобу лорда, обличчя його витягнулося. — Якщо хочете отримати право вирішувати долю моєї подруги й тієї, кого змусили обміняти… знищити ненависного вами Ліча, то спершу доведеться перемогти мене. Я готовий почати прямо зараз. — він підвищив голос, щоб всі в залі могли його чути. — З будь-ким із бажаючих. По черзі в бою один на один. До першої крові. Так же ми можемо поговорити про те, коли у нас стало заборонено викликати магічного фамільяра.

Слова вилітали снарядами, стрілами билися в броню темношкірого лорда. Обпікали високі вилиці. Чинили тиск, давили волю. Він якби й хотів щось сказати проти — не зміг. Викликати єдиного живого нащадка Лісу на поєдинок означало стати рівне що зрадником. Відринутим для богині й народу. На таке ніхто в здоровому глузді не пішов би.

І він на це не пішов. Стиснув зуби, кивнув. Розвернувся зі скрипом високих підошов й зник за стіною гліциній, жестом приманюючи молоду темношкіру леді в рожевій сукні.

— Зустріч, мій кунду, — вклонився цілитель. Світле волосся безліччю дрібних косичок розсипалось ніжною шкірою, ледь закритою розпоротими тканинами сукні. Рани уже не кровили, але гранатовими рисками рваних країв виділялись на фоні фаянсової білизни.

— Прошу простити його, — цілитель з дивним виразом прослідкував очима в слід лорду. — Вести убили його молодшого сина. Він дещо не в собі.

— Всі ми носимо горе під серцем, — луною відізвався Індгарт.

Цілитель кивнув й повернувся в бік Арніки. В світлих очах плескалось тепло й співпереживання. Тепер Арніка розуміла, чому жреців Сульхи поважали й берегли — стільки добра не міг вмістити в собі просто живий. Навіть майже вічний не міг. Майже. Почуття провини за зчинене щось, чого вона забула, знову затопило Арніку.

— Що вас привело? — твердо, ніби вона була ельфійкою, а не людкою, яка щойно увізвала до Древніх Богів, якщо вірити слова Індгарта, сказаним королю, використала їх силу, викликала магічного фамільяра й через яку Доля привела до них в Ліс добру сотню ворожих Вестів, так ще й якимось дивом змогла залишитись живою.

Індгарт жестом указав на Арніку.

— Потрібно перевірити, чи все у нашої воїтельці в нормі, чи пора списувати на смітник й шукати нову, — він усміхнувся.

Цілитель окинув її прискіпливим оком. Як швидко люди професії здатні мінятись. Арінка видавила слабку посмішку. Всі сили йшли на те, щоб не піддатися на клич темноти. Такої зручної і теплої. Не спокуситись на спокій й безпеку, яку вона так настійливо й солодко пропонувала.

— Так, так, проходьте сюди, — цілитель прийняв її руку від Індгарта й провів до лавочок. — Присядьте. Де болить? Як ви себе почуваєте взагалі?

— Тіло ломить, голова, — голос здавався Арніці чужим, але взяти над ним контроль їй не вдалося.

— Добре, добре, — кивав ельф. — Дозвольте?

Він схилився над дівчиною й доторкнувся теплими губами до лоба, притримуючи голову за потилицю. Тілом пронеслась хвиля холоду, змінившись м’яким теплом в кожній клітині. Якби можна було, вона б хотіла залишитись в такій позиції на вічно.

— Що ж, — відсторонившись, протягнув цілитель. Обличчя його не змінилось, але щось у тоні змусило насторожитись. — Артерії, — він скосив погляд на Індгарта, — в порядку. Потоки заблоковані. Найближчим часом чарувати не вийде, поки потоки не відновляться.

З грудей ніби камінь звалився. Чари не зникли. Та пустота, що Арніка відчувала в собі була простим виснаженням і блокуванням потоків. Тіло заблокувало протікання сили, щоб не виснажити себе до краю. Потрібно трохи почекати й все повернеться на свої місця.

Але, — він додав серйознішим тоном, — відновлення може тривати від кількох циклів до десятків кругів. А може і взагалі не пройти до кінця. І тоді, боюсь, — він гірко подивився Арніці в очі й піджав губи. — Давайте я вам трави випишу. Вони мають допомогти.