Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

40.2

А мітла, як і раніше, не хотіла слухатися,  і жодні заклинання теж не працювали. 

Зграя ворон неухильно наближалася. Швидко наздогнавши Гайю, птахи почали безладно гасати навколо. Вони  голосно й загрозливо кричали, намагаючись зіштовхнути її з мітли на землю.

Гайя відбивалася як могла, але сили були нерівними. 

Дівчинка ледь не плакала від страху і безпорадності, не маючи ніякого  уявлення, що з нею тепер буде.  Вона відчувала безжальні удари воронячих дзьобів на своїй шкірі і скрикувала від болю.

І в усьому цьому винен Тешеб!

Скоро Гайя ослабла зовсім і більше не могла чинити опір.

Пальці розтиснулися. 

Вона шкереберть полетіла вниз, прямо в густу ялинову крону, і покотилася, боляче вдаряючись об стовбур дерева. Колючі  голки впивалися в шкіру, гострі  гілки залишали на тілі  довгі криваві подряпини.

Гайя плазом впала на землю.

Некерована  мітла полетіла слідом за нею. 

Дівчинка не встигла відкотитися вбік, і мітла, на довершення всіх нещасть, наздогнала її і стукнула кінцем древка по голові.

Це останнє приниження остаточно зламало Гайю.

Очима в небо, дівчина лежала на траві. Стая ворон, зробивши три кола над деревами,  з галасом  полетіла геть.

По обличчю текли сльози,  і Гайя судомно  ковтала їх. До горла підкочувала нудота.

Тихий  звук, що пролунав за хвилину, таки змусив дівчину піднятися.                   

Перед очима все розпливалося від сліз, але вона змогла сяк-так розгледіти  те, що відбувалося навколо.

З-за дерева на неї насторожено дивилася дивна істота: невеличка, вкрита корою і мохом, із сірим, дуже зморщеним обличчям. 

Майже відразу Гайя здогадалася, що це лісовий дух. У світі людей лісові духи, зазвичай, миролюбні.  Вони суворо охороняють свою територію, але просто так шкоди нікому не завдають.

Гайя миттєво нахилилася і підхопила  з землі мітлу. Чужому світу вона більше не довіряла. 

Звісно, мітла – зброя сумнівна, але її створено за допомогою магії, тож чимось  вона таки  зможе допомогти.

Лісовий дух видав неголосний пронизливий свист. З-за кущів з'явилися інші лісові духи і почали оточувати дівчину, відрізаючи всі шляхи до відступу.

– Я вас не чіпатиму! Я просто заблукала!  І якщо ви мені вкажете дорогу, я піду звідси! –  проказала  Гайя мовою духів людського світу.

Голос її хрипів і зривався.  Все тіло пульсувало від болю, а з порізів сочилася кров.

Але мешканці іншого світу або не розуміли її мови, або робили вигляд, що не розуміють.

Вони почали насуватися, дедалі тісніше стискаючи кільце. Гайя ж  й гадки не мала, чого можна від них чекати.  І їй стало так страшно і моторошно, як, напевно, ніколи в житті...

Вона дивилася в маленькі, злісно палаючі очі і з останніх сил намагалася викликати в долонях відчуття руйнівної енергії.

Але всі старання були марними.

Духи немов чекали цього. Остаточно переконавшись, що дівчина нічого проти них не вдіє, вони кинулися на неї, схопили чіпкими сильними пальцями, повалили на землю.

– Тешебе! –  пронизливо, на межі  почуттів завищала Гайя.

Крони дерев люто захиталися від її  вереску.

І тієї ж миті невідома сила підняла лісових духів у повітря і розкидала на всі боки.

У просторі утворилася чорна тріщина, і звідти вийшов Нергал.

Побачивши бога, духи негайно кинулися врозсип.

– Ось ти куди втекла! – з усмішкою сказав Нергал, – Хіба я не попереджав, що такі  ігри погано закінчаться?  Тепер звинувачуй тільки себе...

Він наблизився до дівчини впритул і поклав долоню їй на шию.  

Кров у венах зупинилася, почала холонути, а биття серця затухало. Гайя зрозуміла, що помирає.

– Відійди від неї, батьку! – пролунав у її затуманеній свідомості голос Тешеба.

Галюцинація? Передсмертне марення?

– А ти мене зупини, синку...

За мить  смертоносна долоня владики підземного світу зісковзнула з її шиї. Гайя почала повільно осідати на землю.

Нергал знову хотів схопити її, але його рука, скута магією, відмовлялася слухатися.

Тешеб знав, що це ненадовго, дуже скоро батько скине його чари і тоді буде непереливки. 

Він підхопив непритомну дівчину на руки й миттєво розчинився в повітрі.

Нергал хотів жбурнути йому слідом вогняну блискавку, але передумав і посміхнувся самі собі:

–  Отож, хлопчик остаточно відбився від рук. І де я припустився помилки? –  пробурмотів він добродушно.

З одного боку владику  розлютило те, що Тешебу вдалося його знешкодити, нехай і на кілька митей, а з іншого –  Нергала охопила гордість за сина.  Адже багато тисяч років тому він і сам був не меньш навженим. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍