Arachne - Подорожі Тобі Елліса, Arachne

Монах схилив голову, приймаючи слова Тобі та стародавнього духу, усвідомлюючи свою нову долю.

Коли монах відійшов, покірливо вклонившись, Тобі звернувся до наступного учня, воїна з храму Ямато. Його голос пролунав твердо та спокійно:

"Тепер твоя черга, підійди ближче і промов клятву вірності, як це зробив чернець. Нехай катана і шолом судять твоє серце і вкажуть тобі правдивий шлях."

Дайсуке, воїн із храму Ямато, впевнено підійшов до гробниці генерала Такахасі. Він відчув, як від артефактів виходила давня енергія, що сповнювала його душу рішучістю. Опустившись на одне коліно перед гробницею, він склав руки перед собою і з великою повагою промовив клятву:

"Клянусь перед предками і під священним світлом цієї катани, служити Зберігачем реліквій, захищати знання та давні артефакти. Я віддаю своє життя воїну на службу миру та справедливості, щоб духи предків були задоволені моїм шляхом. Клянуся з честю і відвагою захищати Зберігача, і нехай мої руки ніколи не здригнуться в бою, а серце не захитається перед небезпекою. Нехай моя душа буде чиста, а розум гострий. Я приймаю свою долю з повною відповідальністю."

Відразу після його слів золотий шолом і катана знову засяяли, випромінюючи потужне свічення. Атмосфера навколо Дайсуке наповнилася напругою, немов сама природа завмерла в очікуванні вирішення стародавнього духу.

Але й знову катана залишилася мовчазною, її магічне світіння стало приглушеним, наче древній клинок обмірковував рішення. У тиші підземного храму пролунав гучний, потойбічний голос стародавнього духу предків, що наповнював весь простір навколо:

"Дайсуке, твоя рішучість і відвага бездоганні, але шлях Зберігача не для тебе. Ти не станеш тим, хто несе знання і магію стародавніх реліквій. Однак, ти народжений, щоб захищати їх. Ти будеш тінню Зберігача, його невідступним воїном і вірним охоронцем. Твій обов'язок - оберігати його і реліквії від будь-якої загрози, бути його щитом і мечем."

Світло від катани і шолома згасло, і давній дух замовк. Дайсуке, відчуваючи на собі важливість сказаного, повільно встав, розуміючи, що його шлях вирішено наперед. Він прийняв своє призначення, готовий служити новому Зберігачу, хоч би ким він став.

Тобі, з повагою схиливши голову, стояв у повній тиші, немов прислухаючись до чогось потаємного, що залишалося недоступним для всіх інших. Легкий вітерець, що раптом прослизнув по залі, заворушив підлогу його одягу, і він ледве помітно здригнувся, наче отримавши якесь одкровення.

Нарешті, Тобі підняв голову і, уважно подивившись на Рю, вимовив із глибоким серйозністю:

"Рю, настала твоя черга. Підійди до гробниці і прийми свій життєвий шлях. Нехай стародавні сили, які зберігають ці реліквії, відкриють тобі твоє призначення."

Рю зробив крок уперед, відчуваючи, як напруга та очікування наповнюють його. Всі, хто знаходився в залі, не зводили очей з нього, затамувавши подих, чекаючи, яким буде результат цього моменту.

Рю, з серцем, що б'ється в грудях, наче барабан, міцно стис рукоятку своєї катани і повільно підійшов до гробниці генерала Такахасі. Велична тиша підземного храму посилювала кожен його крок, і навіть шепіт тканини одягу здавався гучною луною.

Тобі стояв поруч, його погляд був зосереджений, але доброзичливий. Вони разом почали вимовляти клятву, слова якої віддавалися у стінах храму як стародавній гімн. Спочатку голос Рю трохи тремтів, ніби під вагою того, що він мав вимовити. Але з кожним вимовленим словом він відчував, як давні сили, ув'язнені в цих реліквіях, повільно прокидаються і сповнюють його свідомість. Голос його міцнів, набираючи впевненості та сили.

Рю відчував, як щось давнє і могутнє проникає в його душу, з кожним словом клятви стаючи частиною його самого. Ці сили перепліталися з його сутністю, немов стародавнє коріння, знаходячи відгук у його серці. 

З кожним сказаним словом клятви, Рю відчував, як давня сила вливається в нього, немов потужний потік. Катана, що лежить на гробниці генерала Такахасі, почала випромінювати слабке свічення, яке ставало все яскравішим з кожним новим словом. Світло поширювалося по всьому підземному храму, висвітлюючи його велич, а легкий дзвін, наче далекий шепіт сталі, заповнив повітря.

Рю відчував, як вібрації катани відгукуються в його душі, гармоніюючи з його рішучістю та вірністю. Це було не просто світло і звук — це був зв'язок між ним і стародавньою зброєю. У кожному звуку було укладено відлуння минулого, сили самураїв, магії, які тепер визнавали Рю своїм спадкоємцем.

Коли він вимовляв останні слова клятви, світло катани спалахнуло так яскраво, що засліпило всіх, хто стояв поруч. Здавалося, ніби сама енергія стародавніх предків злилася в єдиний сильний промінь. І в цей момент катана Ямато, яка до цього лежала на гробниці, немов по волі невидимої руки, плавно піднялася в повітря і повільно, але впевнено ковзнула в руки Рю.

Дзвін стали посилився, перетворюючись на чистий і потужний звук, наче це була музика, яку виконували давні духи. Світло огорнуло Рю, проникаючи в його тіло і душу, освячуючи його як обраного. Коли сяйво почало вщухати, катана Ямато опинилася в руках Рю як символ прийняття його на роль Зберігача. Він стояв, міцно тримаючи її в руках, розуміючи, що відтепер його доля навіки пов'язана з цією давньою зброєю та місією, яку вона йому довірила.

Закінчивши вимовляти клятву, Рю відчув, що його воля і рішучість зміцнилися, а в ньому народилося нове розуміння того, ким він має стати.

Пролунав глибокий і величний голос стародавнього духу, що луною розносився по підземному храму:

"Рю, катана визнала тебе Зберігачем, і я відчуваю, що в твоїх жилах тече кров самого генерала Такахасі, а також великого роду Ямато Акінави. Ти нащадок великих воїнів, чия доля була пов'язана із захистом цих священних реліквій. Відтепер я приймаю твою клятву, і з того дня ти стаєш справжнім Зберігачем давніх реліквій. Твоє завдання — нести цей тягар із честю, захищати та зберігати стародавні знання, що приховані тут, як це робили твої предки. Нехай сила катани Ямато і мудрість генерала Такахасі ведуть тебе цим шляхом."