Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

він думав, що справа у невірності. Він думав, що його зловили на гарячому — бізнесмен-влаштував-інтрижку-на-одну-ніч-у-відрядженні. Він думав, що сама Джейн тут взагалі ні до чого.

— Я думала, ти…

Вона не могла говорити.

Вона думала, він — добрий. Добрий чоловік із кепським характером. Вона думала, що насилля — це щось особисте та інтимне поміж ними. Що він не здатний на свідому жорстокість. Він завжди так приязно розмовляв з офіціантками, навіть некомпетентними. Вона думала, що знала його.

— Давай про це поговоримо вдома, — сказав Перрі. — Давай не влаштовуватимемо тут спектакль.

— Ти навіть не дивишся на неї, — прошепотіла Селеста. — Навіть не дивишся. — Вона вихлюпнула рештки свого коктейлю просто йому в обличчя.

* * *

Шампанське забризкало все його обличчя.

Права рука Перрі піднялася одразу, інстинктивно, граційно. Ніби він був спортсменом, котрий ловив м’яч, ось тільки він нічого не ловив.

Він вдарив Селесту тильним боком долоні.

Його рука описала ідеальну, відпрацьовану, жорстоку дугу, від якої Селестина голова відхилилась, а сама вона пролетіла через балкон та впала на бік — незграбно і боляче.

У легенях Маделін ніби не стало повітря.

Ед зіскочив зі стільця так швидко, що стілець перевернувся.

— Гей, полегше!

Маделін кинулася до Селести та опустилася біля неї на коліна.

— Господи, боже мій, з тобою…

— Я в порядку, — сказала Селеста. Вона притиснула долоню до обличчя та сіла. — В повному порядку.

Маделін окинула оком невеличке коло людей на балконі. Ед стояв, широко розкинувши руки, одна рука, немов знак «стоп», спрямована на Перрі, інша — захищає Селесту.

Склянка Джейн вислизнула з рук та розбилася на друзки.

Рената щось гарячково шукала в сумці.

— Я дзвоню в поліцію, — сказала вона. — Я дзвоню в поліцію просто зараз. Це — насильство. Я щойно бачила, як ти побив свою дружину.

Натан тримав Бонні за руку. Маделін бачила, як вона скинула його руку. Вона просто палала від праведного гніву.

— Ти це робив і раніше, — сказала вона Перрі.

Перрі проігнорував Бонні. Він дивився на Ренату, котра притискала до вуха телефон.

— Гаразд, давайте не приймати квапливих рішень, — сказав він.

— Саме тому твій син ображає дівчаток, — сказала Бонні. Вона говорила тим самим різким голосом, який Маделін вже чула сьогодні, ось тільки зараз він був чіткіший. Вона говорила, ніби…. говорила так, ніби була родом «із неправильної частини міста», як би сказала мама Маделін.

Вона говорила як людина, яка вживає алкоголь, яка курить і яка бореться. Вона говорила щиро. Бентежно й дивно було чути цей обурений, глибокий голос Бонні.

— Бо він бачив, що ти робиш. Твій маленький син бачив, що ти робиш, правда?

Перрі видихнув.

— Слухайте, я не знаю, що ви собі взяли в голову. Мої діти нічого не «бачили».

— Твої діти бачили! — закричала Бонні. Її обличчя було спотворене гнівом.

— Ми бачили! Ми з біса бачили!

Вона штовхнула його — своїми маленькими ручками прямо у груди. Він упав.

Розділ сімдесят сьомий

Якби Перрі був на кілька сантиметрів нижчим.

Якби балконні перила були на кілька сантиметрів вищі.

Якби барний стілець був трішечки під іншим кутом.

Якби не йшов дощ.

Якби вони не вживали алкоголю.

Опісля Маделін не могла не думати, що могло б бути інакше.

Але сталося так, як сталося.

* * *

Селеста бачила, який вираз обличчя був у Перрі, коли Бонні кричала на нього. Він дивився на неї з тим самим м’яким задоволенням, що і на Селесту, коли вона навісніла. Йому подобалося, коли жінки на нього сердилися. Йому подобалося отримувати реакцію. Він думав, що це мило.

Вона бачила, як він ухопився за перила балкона і послизнувся.

Вона бачила, як він перекинувся через перила, високо закинувши ноги, як вони робили з хлопцями, коли вовтузилися у ліжку.

А потім від зник. Беззвучно. Лишилося тільки порожнє місце.

* * *

Все сталося дуже швидко. Розум Джейн ніби онімів від шоку. А коли вона прийшла до тями, то зрозуміла, що у залі відбувається якась метушня: чулися крики, удари та грюкіт.

— Господи Ісусе, — Ед перехилився через перила, вхопившись за них обома руками, намагаючись роздивитися, а широкі золотисті рукави його костюма розвівалися за спиною, немов дурнуваті крильця.

Бонні присіла та немов скрутилася у клубок, закрила руками голову, немов чекала на вибух бомби.

— Ні-ні-ні… — Натан знервовано танцював навколо дружини — маленькими нервовими кроками, нахилявся, щоб торкнутися її спини, а потім знову випростувався та притискав долоні до вилиць.

Ед повернувся.

— Піду погляну, чи він….

— Еде! — сказала Рената. Вона опустила руку з телефоном. Світло відбивалося у її окулярах.

— Дзвони в швидку! — гаркнув Ед.

— Так, — сказала Рената. — Дзвоню. Але… е-е-е-е… Я не бачила, як це сталося. Не бачила, як він упав.

— Що? — запитав Ед.

Маделін все ще стояла на колінах біля Селести. Джейн побачила, як вона дивиться повз Еда на свого колишнього чоловіка. Волосся Натана було спітніле через перуку, і прилипло до чола. Він дивився на Маделін знавісніло і благально. Маделін перевела погляд на Селесту, котра скам’яніло втупилася у те місце, де щойно сидів Перрі.

— Я теж не думаю, що бачила, — сказала Маделін.

— Маделін, — сказав Ед. Він із злістю потягнув за комір свого костюма, ніби хотів його зірвати. Блискітки с костюма облітали — його долоні стали золоті.  — Не роби…

— Я дивилася в іншому напрямку, — сказала Маделін. Її голос звучав сильно та впевнено. Вона піднялася, тримаючи свій крихітний клатч, — спина рівна, підборіддя високо, ніби на порозі бальної зали. — Я не бачила, я дивилася у залу.

Джейн прочистила горло.

Вона пригадала, як Саксон-Перрі сказав «Це нічого не значило». Подивилася на Бонні, котра скорчилась біля перевернутого стільця. Вона відчула, як гарячий рідкий гнів у ній раптом охолов на перетворився на щось сильне та незворушне.

— І я, — сказала вона. — Я теж нічого не бачила.

— Припиніть, — Ед переводив погляд з неї на Маделін та назад. — Припиніть усі.

Селеста простягнула до Маделін руку, обперлась об неї та граційно звелася на ноги. Вона поправила сукню та притисла долоню до обличчя, куди її вдарив Перрі. На якусь мить поглянула на скорчену Бонні.

— Я нічогісінько не бачила, — сказала вона. Її голос звучав спокійно, ніби вони просто розмовляли.

— Селесто, — обличчя Еда було спотворене від жаху. Він сильно стиснув руками вилиці, а тоді опустив руки. На лобі сяяли золоті блискітки.

Селеста підійшла до перил балкона та взялася за них руками. Поглянула на Ренату та сказала:

— А тепер дзвони у швидку.

І тут вона закричала.

* * *

Після всіх тих