Данило Туптало - Житія Святих - Квітень, Данило Туптало

прийняв владу над бісами і проганяв з людей нечистих духів. Донесли цареві на нього, що християнином є, і, коли на допит був приведений перед царя, визнав Христа сміливо, і пояс воїнський, відв'язавши, кинув, відкидаючи разом і сан воєводи, і готовий був на всілякі за Христа муки. Повісили його, і били, і свічками обпалювали, і в бочку розвареної смоли вкинули, але Божою невидимою силою, яка берегла його, цілий і неушкоджений з бочки вийшов. Таке чудо бачивши, сімдесят воїнів повірили в Христа й голосно те визнали. Зразу через те за наказом ката страчені були і прийняли вінець мученицький з правиці Христової. А святого до темниці вкинули, де він божественного видіння і підкріплення сподобився. Коли молився опівночі, явився Христос, світлом своєї слави осяваючи його, не боятися, а дерзати наказуючи. Коли на другий допит вивели його і різними то ласками, то погрозами і лютими муками до ідолопоклоніння примушували, не покорився — у ріку був вкинений і через утоплення помер, пристані незбуреної досягнувши в Царстві Христовім.

У той самий день пам'ять преподобної матері нашої Єлисавети Чудотворниці

Преподобна Єлисавета з утроби матері вибрана була на службу Христу Богові, бо народження її було провіщено матері божественним одкровенням, що має від неї народитися дівчина, яка буде посудиною вибраною Святому Духові. Тому з дитинства була віддана на службу Богові й уневіщена безсмертному Женихові Христу, працювала для Нього в ангельському чині в лику дів инокуючих, постом і трудами усмиряючи своє тіло, і прийняла дар зцілювати недуги не лише тілесні, а й душевні. Молитвою-бо зцілювала всіляку тілесну хворобу, словами ж і богонатхненними переконуваннями лікувала душі людські, наставляючи їх до покаяння і до всілякої чесноти. Одягом усім її була одна лише свитка волосяна колюча, і мерзло тіло її взимку, але дух її горів завжди полум'ям божественної любови. Поставлена ж була ігуменею над сестрами, великі подвиги показала, про спасення їхнє піклуючись. Повстримність її була безмірна, багато провадила років, не ївши хліба, одним лише зіллям й овочами годуючись. Олії і вина зовсім ніколи навіть не спробувала за весь час життя свого. Багато разів по сорок днів, як же великий Мойсей, у пості була, нічого зовсім не ївши. Три роки митареве смирення наслідувала, не зводила очей своїх тілесних на небо, душевними ж очима завжди дивлячись на Бога, що живе во Вишніх, Його на престолі високо і преславно серафими оточують, богомислям споглядаючи, думок своїх до земного не спускаючи. А коли, як звично, опівнічні на самоті возсилала молитви, світлом небесним була зверху осяяна і просвітлена. Робила й чуда: змія лютого молитвою умертвила, жінку, яка багато років була кровоточивою, зцілила, духів нечистих з людей виганяла. Й инших багато чудес робила, не лише при житті, а й по смерті. Після блаженної її кончини чудодіяв гріб її, подаючи зцілення хворобам, бо й земля, від мощів її взята, сліпим дарувала прозріння, щоб славився в ній Христос, Бог наш, який у святих своїх прославляється.

У той самий день страждання святих мучеників Євсевія, Неона, Леонтія, Лонгина та инших з ними

Після кончини святого славного великомученика Георгія звелів Диоклитіян-цар всюди, де знайдуться християни, а найбільше тих, що в путах, різними муками примушувати до ідолопоклоніння. Тих, що покоряться, відпускати вільними, тих, що не коряться, конечно передавати смерті. У той час ці святі мученики Євсевій, Неон, Леонтій, Лонгин та инші з ними, десь до сорока, були в темниці, бачили-бо чуда святого Георгія, увірували в Христа і Його сміливо перед усіма ісповідували, через те були взяті й путами обкладені, замкнені, виведені на допит перед ката, не відреклися Христа і богів язичницьких ганьбили. їх оголили, простягнули, били, повісили, обдирали, допоки на землю плоть їхня не відпала і нутрощі їхні не відкрилися. На кінець святі їхні голови відтяли, і через таку кончину прийняли вони Небесне Царство.

У той самий день страждання святих мучеників Пасикрата і Валентина

Пасикрат і Валентин, Христові мученики із Родостола, градаМізійського, були воїнами-християнами при ігемоні краю того Авсолані. Бачили ж людей, ідольською звабою одержимих, що поклоняються бісам за велінням правителів. У той час, коли багато з вірних, боячись мук, втікали і ховалися, вони відкрито і сміливо визнали себе християнами і єдиного істинного Бога прославляли, бездушних ідолів проклинали. Тому взяли їх ідолопоклонники і на суд привели, примушували принести кадило ідолам. Стояв же там ідол Аполлонів, до нього святий Пасикрат побіг, плюнув в лице і сказав: «Така честь цьому богові належить». За те важкими веригами залізними був обкладений і вкинений до темниці. Тими веригами воїн Христовий, наче золотими прикрасами царськими, красувався, радіючи, що сподобився такі за Христа носити. Посаджений же був з ним і Валентин. І знову на суд ігемонові обох представили. І прийшов туди брат Пасикратів на ім'я Папіян, який християнином був, але боявся мук, тому приніс жертви ідолам. Він зі сльозами просив Пасикрата, брата свого, аби приніс ливан витесаному, як же і він приніс, і вдав на якийсь час, наче він ідолопоклонник, щоби так від мук лютих себе врятувати. Але святий мученик Пасикрат відштовхнув його від себе і назвав його не достойним роду свого, бо відступив від Христової віри. Сам же побіг до жертовника, руку свою у вогонь поклав і до ігемона сказав: «Тіло смертне, як же бачиш, вогнем згоряє, але душа безсмертна не зважає на видимі ці муки». Коли допитував ігемон Валентина святого, таке ж відповідав, готовим себе показуючи на всі муки за Христа. Тому обидва на посічення засуджені були. І коли слуги катові вели святих за град на смерть, мати Пасикратова ішла за ними, переконуючи по-материнськи сина свого, щоб без страху приступив до смерти, боялася-бо за нього, аби не злякався — юний ще був. І відтяли голови святим. Було ж святому Пасикратові літ двадцять два, Валентинові ж тридцять. Мати ж із радістю і веселістю прийняла тіла обох, поховала чесно, славлячи Христа Бога.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Томи Юродивого

Тома святий у Келесирії в одному з монастирів инокував. Посилали ж його на службу в Антіохію: звідти все необхідне для монастиря брали, бо й поле монастирське там лежало. Приходячи в град, старець вдавав, що юродивий. Один урядник церковний на ім'я Анастасій вдарив його в щоку, бо надокучав йому старець проханням милостині для монастиря свого. І почали ті, що при тому