Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

царю, що нічим є ті, кого називаєш богами, ідолами є глухими і сліпими, які тих, що вірять у них, до пекла тягнуть". Те мовивши, висмикнув один ремінь, який з тіла його висів, і кинув у лице цареве, говорячи: "Візьми, Юліяне і з'їж, якщо такими стравами насолоджуєшся. Для мене-бо життям є Христос, і померти за Нього є надбанням. Він — Помічник мій, у Нього ж вірю і задля Нього терплю це". Такі великі Василія святого відвага і мужність стали відомі зразу серед християн, і всі прославили його за таке преславне Христа ісповідання і мужнє діло, яким посоромив ката.

Фрументин, комит полка, який щити носив і привів святого Василія-мученика перед лице царя, бачивши, що зробив Василій (як висмикнув ремінь із тіла свого і кинув у лице Юліянові зі словами докорів), осоромився дуже, разом і злякався вельми гніву царського: бачив-бо, як цар змінився на лиці від гніву, ним же зрушився не так на мученика, як на нього, бо на таке його царському лицю безчестя представив в'язня. І зразу комит той, схопивши Василія, пішов поспіхом з-перед лиця царського, притягнув мученика в претор, у великій своїй люті дихаючи, звелів жорстокіше мучити його від попередніх мук. І не лише шкіру мученикову по цілому тілу, але й усю плоть його пошматував ранами, що й нутрощі його було видно. Святий же Василій у такій муці молився до Бога, кажучи: "Благословен Ти, Господи Боже, надіє християн, що підіймаєш тих, які впали, і підносиш скинених, виймаєш із тління тих, що надіються на Тебе, знаєш падіння наші, благий, і щедрий, і милостивий, і довготерпеливий. Поглянь з високого престолу слави Твоєї і дай мені у вірі закінчити шлях мій, вчини мене достойним вічного і безсмертного Царства Твого". Коли настав вечір, комит звелів святого вкинути до в'язниці, а Юліян наступного дня дуже рано вийшов із града, не давши бачити лиця свого комитові, і в Антіохію пішов. Комит, бачивши на собі гнів царський, який через Василія на нього впав, ще більше на святого Василія розгнівався. Вивівши його із в'язниці, сказав: "Що, о найбезумніший з усіх людей чоловіче, чи принесеш жертву богам, як же цар велів, чи ні? Що вибрав: покоритися наказові чи в муках загинути?" Відповів святий мученик Василій: "О безумче і нечестивче, чи ти забув, скільки ременів вчора і минулих днів із тіла мого здер? Що всі, дивлячись на мене, розчулювалися і плакали, бачачи завдані мені від тебе, святотатця, муки? Але нині, благодаттю Христа мого, ось знову здоровий стою перед тобою, затьмареним дияволом. Дикуне і нелюде, сповісти катові, цареві своєму Юліяну, яка сила Христа Бога, якого він покинув і душу свою втратив, зваблений дияволом. Не згадав, як Христос Бог врятував його від убивчої смерти, сховавши між святими своїми єреями під божественним вівтарем святої церкви. їхні благодіяння забувши, відкинув сам себе і втік від них. Я ж уповаю на Христа мого, який скоро віддасть йому за заслугами, і загине окаянний відступник у катуванні своєму". Комит сказав: "Біснуєшся, безумче, людинолюбний непереможний володар Юліян, змилосердившись над тобою, звелів тобі святкувати з нами вареним м'ясом і пахучими кадилами. Ти ж переконати себе не дав, але, навпаки, докорами немалими спершу царя збезчестив, тоді й мене в біду ввів — віддам-бо я тобі за заслугами твоїми такими муками, через які життя швидко позбудешся" . Те мовивши, комит звелів рожна залізні розпекти і ними колоти тіло його в плечі і живіт. Коли мучений так був Василій святий, впав на землю, велегласно молячись до Бога і кажучи: "Світе мій, Христе, надіє моя, Ісусе, пристань тиха для схвильованих, дякую Тобі, Господи, Боже батьків моїх, що витягнув душу мою з пекла преісподнього і зберіг в мені Ім'я своє незганьблене, щоб, торжествуючи, я шлях свій закінчив, вічного спокою спадкоємцем став, задля обіцянок отцеві моєму від Тебе, архиєрея великого Ісуса Христа, Господа нашого. Далі прийми ж в мирі дух мій, який у цьому ісповіданні незмінно перебуває, бо Ти добрий серцем і велике Твоє милосердя, живеш і перебуваєш навіки-віків. Амінь". Коли таку молитву закінчив і вже живіт його розжареними тими рожнами дуже був проколений, наче сном солодким заснув, передавши дух свій у руки Божі. Сповнився-бо святий Василій в ісповіданні мученицькому місяця січня 28-го дня. Після швидкого убивства і згуби Юліяна Відступника багатостраждальне мученикове тіло 22-го березня відкрито християни вшанували, і пам'ять його у той день встановлено було. Доблесне його страждання всіх християн укріпило у вірі в Ісуса Христа, Господа нашого, Його ж слава і царство навік нескінченні. Амінь.

У той самий день мучениці Дросиди, доньки царя Траяна. Дивись про неї у Пролозі.

Місяця березня в 23-й день

Житіє і страждання святого священомученика Никона і ста дев'ятдесяти дев'яти учнів його, які з ним постраждали

У граді, що називався Неаполіс, у Кампанійському краї, був муж на ім'я Никон: у воїнському чині, гарний на вроду, лицем світлий і хоробрий у битвах, вірою еллін, від батька елліна народжений й ідолопоклонінню навчений. Але мати його була християнкою, вона переконувала його весь час до пізнання Христа, розповідаючи йому про силу хреста Христового, кажучи: "Сину мій любий, якщо трапиться коли потрапити в яку біду, що часто буває на війні, знаменням хресним загороджуйся — й уникнеш рук супротивних. Не лише уникнеш рук їхніх, а й жодної не будеш мати рани, не вразить-бо тебе жодна стріла, ані спис, ані меч, і посеред січі неушкодженим залишишся". Трапилося якось вийти воїнам еллінським на війну, і Никон, один із них, вийшов зі своєю спирою, і була із супостатами велика з обох боків січ. Опинився Никон посеред супостатів, і був у скруті великій і біді смертній, бачив-бо багато побитої друлсини своєї і сам уже сподівався впасти від зброї ворогів своїх — згадав же настанову материнську і, очі до неба звівши і з глибшій сердечної зітхнувши, озброївся знаменням хреста святого, кажучи: "Христе, Боже Всесильний, яви на мені в годину цю силу хреста Твого, щоб відтепер і я був рабом Твоїм, і поклонюся Тобі з матір'ю, яка мене народила". Те мовивши, прийняв відвагу і мужньо правицю свою, списом озброєну, на ворогів простягнув, убив зразу десь сто вісімдесят мужів хоробрих з полку супротивника, инших же прогнав — і ніхто проти нього не міг стати. Так діяла в ньому хреста Христового сила, і прославив Никон Бога, кажучи: "Великий