Рафаелло Джованьолі - Спартак

— О, іменем всемогутньої сили єства! — гнівно вигукнув потужним голосом епірот Фессалоній, начальник сьомого легіону. — Спартак зрадник?.. Ну, це вже занадто!..

— Так, зрадник, а ще Крікс і Гранік. Вони віддають нас римському сенату.

— Всі ви зрадники, усі, хто хоче вести нас по той бік річки Пад, подалі від Рима.

— У Рим! Ми хочемо йти на Рим!

Сім чи вісім голосів одностайно вигукнули:

— На Рим!.. На Рим!..

— Я вірю Спартаку — він найшляхетніший, найчесніший серед усіх людей. Я вірю Кріксу й Граніку — це люди шляхетної душі, найкращі після Спартака в нашому таборі. І зі своїм легіоном я піду за ними, а не за вами!

— І я! — вигукнув Борторікс.

— Ну і йдіть з ними. А ми з нашими сімома легіонами, — вимовив рішуче Гай Канніцій, — завтра вранці вийдемо на Равеннський шлях й рушимо до Рима.

— О, без мудрості й досвіду Спартака, що веде нас, на вас чекає гучна слава! — глумливо вимовив Борторікс.

— Вас порубає на шматки перший-ліпший претор, який трапиться на вашому шляху, — додав Фессалоній.

— Повстали й узялися до зброї, щоб отримати волю, — глумливо вигукнув Гай Канніцій, — а тепер стали рабами такого ж раба, як і ви самі.

— Якщо у вашому розумінні воля — це безлад, анархія і смута, то такої волі нам не потрібно! — вигукнув Фессалоній. — Ми віддаємо перевагу дисципліні й порядку ми залишимося з тим, хто за два із зайвим роки виявив себе мудрим і хоробрим полководцем.

У цю хвилину різкий звук труб, що закликав до зброї гладіаторів третього легіону, увірвав суперечку й зруйнував радість Евтибіди, яку вельми потішили прояви ненависті до Спартака й невдоволення багатьох начальників легіонів.

Грекиня обернулася у той бік, звідки лунав сигнал тривоги, і пішла на нього. Начальники легіонів, котрі зібралися в наметі Арвінія, вийшли на сигнал і пошвидкували до стоянок своїх легіонів.

Незабаром сигнал тривоги повторився букцинами четвертого, потім п'ятого й згодом усіма фанфарами табору гладіаторів. Солдати побігли у свої намети, одягли панцири й шоломи, захопили зброю й розподілилися по маніпулах і когортах.

Пролунав новий сигнал фанфари третього легіону, його одразу ж повторила решта легіонів, що означало наказ зніматися з табору.

За дві години гладіатори знялися з табору, і всі легіони приготувалися до походу. Тоді новий сигнал скликав начальників легіонів до верховного полководця. Пришпорюючи коней, усі поспішили на преторій, де Спартак повідомив їм, що на них іде претор Гай Кассій, який буде тут надвечір, а тому слід негайно виступити, аби напасти на нього завтра, поки до нього ще не підійшли інші частини його війська й не перешкодили переходу через річку Пад.

Коли Спартак закінчив свою промову, ніхто не відгукнувся на неї. Гай Канніцій, пом'явшись трохи, порушив мовчанку й, опустивши очі долі, зніяковіло мовив:

— Проти Кассія ми будемо боротися, а Пад не переходитимемо.

— Як? — вигукнув вражений Спартак. І знову перепитав, уп'явши у самніта очі, що палахкотіли з-під насуплених брів: — Що ти сказав?

— Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік річки, — відповів нумідієць Орцил, зухвало дивлячись на Спартака.

— Сім легіонів, — сказав Гай Канніцій, — відмовляються повернутися у свої рідні країни, вони вимагають, щоб ми йшли на Рим.

— Отакої! — гнівно вигукнув Спартак. — Знову заколот? Нещасні, вам недостатньо сумного прикладу бідолашного Еномая? Присягаюсь усіма богами, ви або безумці, або зрадники!

Начальники-заколотники мовчали. Після нетривалої паузи фракієць додав:

— Зараз на нас піднімається ворог, тож ви всі перебуватимете під моїм проводом до розгромлення Кассія. Опісля ми влаштуємо нараду й усе вирішимо. А тепер ідіть.

І наказовим жестом він відпустив начальників легіонів. Але в той час як вони вже збиралися пришпорити своїх коней, він додав могутнім голосом:

— І глядіть, жодної непокори під час переходу та в бою, інакше, присягаюсь усевишнім Юпітером, перший, хто дозволить собі хоча б слово або рух непослуху, загине від мого меча, який ще ніколи не схибив.

І знову він жестом відпустив начальників. Скоряючись Спартаку, вони мовчки пішли до своїх легіонів.

Військо гладіаторів виступило у напрямку Мутіни й після нічного переходу прибуло туди за годину до світанку. Кассій отаборився на двох високих пагорбах, зміцнивши табір частоколом і широкими ровами.

Опівдні Спартак виступив із шістьма легіонами проти війська претора Цізальпінської Галлії, який вже вивів свої легіони з табору і розташував під пагорбами на досить вигідній позиції. Але кількісна перевага гладіаторів і запал, з яким вони кинулися в атаку, незабаром пересилили мужність двадцяти тисяч римлян. Військо претора здебільшого складалося з ветеранів Марія й Сулли. Римляни відважно боролися, однак за дві години гладіатори їх розбили, оточили, а потім знищили потужним натиском.

У цьому бою, що тривав кілька годин, полягло майже десять тисяч римлян, інші розбіглися по околицях. Під претором був убитий кінь, сам він дивом урятувався. Намети й обоз римлян потрапили до рук переможців.

Наступного дня після третьої перемоги, здобутої Спартаком над римлянами протягом місяця, легіони гладіаторів зібралися на рівнині біля берега річки Скультенни. Їх покликали, аби вирішити, чи йти вперед до переправи через Пад і повернутися кожному у рідну країну, або ж повернутися назад, якщо буде вирішено йти на Рим.

Спартак виголосив палку промову, жваво описуючи гладіаторам користь і переваги першої пропозиції й згубні наслідки, неминучі при ухвалі другого рішення. Він урочисто присягнувся, що захищає цей план лише на благо гладіаторів, але вирішувати їм, він підкориться волі більшості. Воєначальником чи простим солдатом, він завжди битиметься пліч-о-пліч з ними й буде щасливий, якщо загине разом із ними.

Грім оплесків пролунав у відповідь на цю промову. Можливо, якби негайно ж перейшли до голосування, його пропозицію прийняла б більшість. Але численні блискучі перемоги, які гладіатори протягом двох років здобували над римлянами, вселили їм зухвалу самовпевненість: багато хто з них, хоча в глибині душі й