Дорота Тераківська - Дочка Чарівниць

— Ти хвора, дитя моє? — лагідно спитав дідусь.

— Наскільки мені відомо, ні, — збентежилась Люелле, намагаючись триматися гідно й незворушно.

— Святий Мужу, це помилка, — почала хутко одна з Чарівниць. — Це правда, що ця дівчина королівського роду, але вона не… — і тут старенький зупинив її:

— Бачу, що ви всі здорові, а якщо так, то я не маю для вас часу. Гляньте, скільки хворих на мене чекає…

— Даруй нам, святий Муже, — Айок нарешті здійснив своє інстинктивне бажання і схопив руку старця й поцілував її. Доторкнувшись цієї зморщеної руки, відчув, як його стомлене тіло пронизав якийсь чудодійний, живлючий струм. — Вибач зухвалість Люелле, але вона справді гідна твоєї допомоги. Вона випадково подумала, що ти — це твій слуга…

— Тут немає ні панів, ні слуг, немає принцес, лицарів, королів і володарів. Тут є лише хворі й здорові, вмираючі або ті, що повертаються до життя, — лагідно промовив старець. — І немає значення, чи вона принцеса, чи пастушка, тож не кажи нічого. Якщо вона потребує моєї допомоги, отримає її…

На щоках розгніваної Люелле пашів рум’янець. Вона гнівалась на себе — за таку помилку — і на своїх супутників за те, що вони стали свідками, як вона втрапила на слизьке.

— Ми прийшли з Високих Гір, з руїн Великого Храму. Там наша Сестра, П’ята Чарівниця, що перетворилась на птаха, дала нам знати, що лише у тебе можемо шукати допомоги у нашій великій біді, — пояснила Друга Чарівниця, а Люелле з подивом побачила на її обличчі й на обличчях інших Чарівниць боязку несміливість.

«Могутні Чарівниці бояться цього старця», — подумала вражено.

— Яка допомога вам потрібна? — спитав Пустельник. — Все-таки хтось із вас нездужає?

— О Святий Муже, одна з нас, тобто Дівчина, має стати володаркою цієї країни. У пророчій Пісні Єдиній було сказано, що коли вона стане гідною цього імені й ступить на Святий Камінь, з нашого краю щезнуть всі його вороги й гнобителі — без зброї та битви — і давнє Велике Королівство оживе. Ця Дівчина, наша вихованка, видавалась нам гідною титулу володарки, але коли вона ступила на Камінь, він мало не вбив її своїм крижаним подихом. І не прийняв. Себто пророцтво не здійснилося, — поквапно розповідала Третя Чарівниця, боячись, щоб Пустельник не пішов.

— Тепер тільки ти можеш нас урятувати, — несміливо втрутилась Друга Чарівниця. — Скажи нам, чи Пісня Єдина може сповнитись на рік пізніше? Чи ця дівчина може ще раз ступити на Святий Камінь?

— Святе Місце ніколи не перестає бути святим, час і кількість разів не мають ніякого значення, — відповів Пустельник.

— Ми також так думали, — з легкістю в серці мовила Четверта. — Але вона, Люелле, не гідна зватись володаркою, інакше Камінь не так би з нею повівся. Поглянь на неї і скажи, чого їй бракує?

Пустельник глибоко зітхнув:

— Ви не до тієї людини звертаєтесь, друзі мої. Мені чужа думка про будь-яку владу, я розмірковую тільки про людські страждання. Я не знаю, які риси повинен мати правитель чи правителька. Я нічим не зможу вам допомогти. А тепер мушу вас залишити, бо ж на мене чекають хворі. Для вас це тільки питання влади, а для них — питання життя чи смерті. Самі подумайте, наскільки це важливіше…

І пошкандибав до шатер, незграбно переставляючи ноги. Чарівниці у паніці перезирнулися:

— Він не хоче нам допомогти…

— А що, як він не може цього зробити?

— Він взагалі не розуміє нашої біди!

— І навіть не знає про Пісню Єдину…

— Куди нас відправила П’ята Сестра і навіщо?! — скрикнула Четверта Чарівниця.

Люелле стояла мовчки. Відчувала гнів і образу. Сама не знала, на кого гнівається: на себе, на своїх супутників чи на Пустельника. Айок, відчуваючи, що після доторку до руки святого старця, у ньому тече свіжа, животворна і начебто чудом очищена кров, промовив із невідомою йому раніше рішучістю:

— І чого ви, Чарівниці, такі розумні й всесильні, не хочете повірити вашій П’ятій Сестрі? Не можу цього збагнути! Якщо вона веліла нам сюди прийти, то ми тут і залишимось. Якщо святий Пустельник зараз не має для нас часу, може, знайде його пізніше? Адже ви самі кажете, що у нас є цілий рік! Я відчуваю, що ми саме сюди мали прийти з нашим горем. Якщо в Люелле є якась вада, то це так само, як хвороба, а тоді тільки Пустельник може її вилікувати!

— Але Пустельник не знає, які риси повинна мати королева, — не згодилась Друга Чарівниця. — То як він тоді вилікує Люелле? Звідки він знатиме, що у володарки є вадою, а що — ні?

— Гадаю, що Айок таки слушно каже, — замислилась Четверта. — А тепер не гаймо часу на балачки, ходімо, допоможемо старцеві. Може, хоч так здобудемо його прихильність…

Чарівниці рушили до білих шатер. Люелле з Айоком пішли слідом. Святий Муж займався своїми хворими, що лежали зі стражденними обличчями на циновках і в глибоких печерах. Святий Муж навколішках зосереджено довго доторкався до одних, потім ішов до інших — поїв їх трав’яним відваром чи промивав рани.

— Ми тобі допоможемо, — шепнула одна з Чарівниць. — Ми трохи знаємось на магічній медицині, можемо полегшити біль і вилікувати багато хвороб.

— То чого чекаєте? — спитав Пустельник, не відводячи погляду від чоловіка, що голосно стогнав, і водночас масуючи йому великий, роздутий