Джессі Келлерман - Чтиво

иття тривало.

Він сів на літак до Канкуна. Переночував у мотелі і з першим автобусом виїхав з міста. Вийшов у першому-ліпшому селі, пройшовся. Переночував у мотелі і повернувся на іншому автобусі. Наступного дня зробив те ж саме. І через день. Він майже не залишався на одному місці понад двадцять чотири години. Їв, коли був голодний, спав, коли втомлювався. Відпустив бороду. Волосся росло усюди, крім шраму на верхній губі.

Якось увечері він ішов від автобусної станції до якогось безіменного сільця і почув звуки бійки. Пішов подивитись. На брудній алеї пара хуліганів грабувала стару жінку, приставивши до її горлянки ножа. Пфефферкорн розім’яв руки. Зламана нога іще не гнулася. Це трохи заважало. З іншого боку, тепер він був стрункішим і сильнішим. М’язи і кістки.

Стара кричала, опиралася і чіплялася за сумочку.

Пфефферкорн свиснув.

Хулігани підняли голови, перезирнулися і посміхнулися. Один сказав іншому почекати і пішов на Пфефферкорна, блиснувши ножем.

Пфефферкорн змусив його впасти на коліна і хапати ротом повітря.

Інший утік.

Пфефферкорн узяв жінку на руки і три квартали ніс її додому. Вона плакала, але тепер уже від вдячності. Благословила його і поцілувала в обидві щоки.

— Пусте,— сказав він.

Наступного ранку він вирушив далі.

сюди, де він бував, були однакові ринки, площі, собори. Усюди були портрети Ідальго Сапати чи Панчо Вільї. Усі місця були провінційними і дуже віддаленими, щоб туди доходили іноземні газети, тож йому довелося чекати, доки він доїде до Мехіко, щоб піти до Інтернет-кав’ярні і прочитати про останні події в злабійській долині.

Те, що сталося, залежало від того, кому вірити. Згідно із західнозлабійським офіційним агентством новин, святкування ювілею «Василія Набочки» мало великий успіх. Кожен громадянин отримав примірник щойно завершеної поеми, і в результаті стався такий сплеск патріотизму, що капіталістичні агресори Західної Злабії позаздрили і розв’язали війну. Згідно із східнозлабійською газетою публікація сумнівної кінцівки викликала таку хвилю гніву по всій Західній Злабії, що люди більше не могли стримуватися. Незадоволення набирало силу і врешті-решт вилилося в повстання. Жорстокість перелилася через бульвар Г’єзнуій, і це змусило його величність президента Тітиїча звернутися до озброєних сил, щоб відновити порядок. Згідно із CNN, запанував абсолютний хаос. Убивали всіх, хто потрапляв під руку. Сусідні держави, побоюючись порушення кордонів і хвилі втікачів, звернулися до світової спільноти з проханням утрутитися. Білий Дім подав до Конгресу петицію на авторизацію введення військ. Теоретично миротворчі сили мають бути багатонаціональними, але дев’яносто відсотків новобранців і весь командний склад були американці. Через двадцять чотири години всю долину було оточено. Президент Сполучених Штатів заявив, що війська відведуть, як тільки зможуть. Назвати конкретну дату він відмовився, пояснивши це «небажанням створювати привід для розчарування». Також не прокоментував він і того, що відбувається на західнозлабійському газовому родовищі.

Пфефферкорн кілька разів перечитав слова «щойно завершена поема».

Спробував пошукати кінцівку в Інтернеті, але нічого не знайшов.

Повернувшись до готелю, перечитав свою незакінчену кінцівку «Василія Набочки». Через кілька місяців він міг зізнатися собі, що дружина Жулька мала рацію. Твір жахливий.

Тієї ночі він вийшов на прогулянку. Натрапив на сутенера, що бив проститутку і погрожував вирвати їй язика.

Пфефферкорн свиснув.

ін користувався телефонами-автоматами.

Не наважувався телефонувати частіше, ніж раз на кілька тижнів. Невідомо, чи прослуховують лінію. До того ж, він хвилювався, що коли робити це занадто часто, вона перестане відповідати на дзвінки з незнайомих мексиканських номерів. І взагалі, йому більше подобався автовідповідач. Єдиною метою було почути її голос, хоча б на кілька секунд, і запис завдавав менше болю, ніж її «Алло? Алло?», на які він не міг відповісти.

ін казав собі, що обрав село на березі моря, бо тут приємна погода, бо близькість Тихого океану надавала відчуття певної завершеності. Правда ж полягала в тому, що у нього скінчилися гроші. На ту мить він подорожував уже понад рік і втомився: втомився від запаху дизельного палива, від засинання сидячи, від того, що коли прокидався, доводилося питати, де він. Утомився чинити самосуд. Якийсь час його це розважало, але в цілому країна так просочилася корупцією, що його вчинки нічого не міняли, хіба що тішили його власне его.

Центром життя будь-якого мексиканського села була височенна церква. Його село не було винятком. Серед інших завдань Пфефферкорна було підмітання, натирання стільців, прибирання будинку пастора, покупки і допомога в приготуванні їжі. Він багато чого навчився. Якщо розбивалася лампочка, він міг викрутити її без сирої картоплі. Якщо