Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Авжеж.

— Але, напевно, ви не в курсі, що найкращих їхніх фахівців ми, окрім усього іншого, навчаємо ще й керувати дронами.

— Цього я не знала.

— Звісна річ, ми пильно контролюємо місцевих військових і не дозволяємо їм літати без нагляду.

— Добре.

— Частину дронів ми втрачаємо під час навчань. Один, з боєголовкою, вибухнув, влучивши в ціль, — як і планували. Інший потонув, бо ми також навчаємо військових збивати їх. Авжеж, ми ведемо ретельний облік усіх машин.

— Звичайно.

— Але один дрон зник.

Тамара здивувалася.

— Як таке могло статися?

— Багато з них розбивається: технологія ще нова й недосконала. За офіційною версією, загубився внаслідок «несправності системи навігації».

— І ви не можете його знайти. Він великий?

— Дрони, здатні переносити озброєння на далекі відстані, чималі. У цього розмах крил як у приватного літака, і для злету він потребує окремої смуги. Але пустеля велика.

— То ви вважаєте, що його могли викрасти?

— Дроном керують троє: пілот, оператор сенсорів і координатор розвідки. Утім, за необхідності, це може робити й одна людина. Але нізащо не обійтися без станції управління.

— Вона велика?

— Це мікроавтобус. Пілот сидить ззаду у віртуальній кабіні перед екранами, які транслюють зображення з камери, мапи й показники приладів. У нього є звичайний штурвал і джойстик. Зв’язок із дроном забезпечує супутникова тарілка на даху.

— Отже, викрадачам доведеться захопити ще й бус.

— Його можна придбати на чорному ринку.

— Хочете, щоб я пошукала зачіпки?

— Так, було б добре.

— Дрони можуть виставляти на продаж. Так само Генерал, імовірно, має таємний флот дронів на якомусь далекому летовищі. Можливо, хтось цієї миті намагається придбати на чорному ринку станцію управління. Подивимося, що вдасться накопати.

— Дякую вам.

— Можна повертатися до салату?

— Авжеж, уперед.

* * *

У вівторок зранку Тамара пішла на каву з Карімом.

Образ добирала ретельно, бо після кав’ярні збиралася одразу на зустріч із Табовими батьками. Те, що просив Таб, вирішила не вдягати, щоб не почуватися його іграшкою. Утім, показувати норов, натягаючи подерті джинси, теж не хотіла. Пригадала його слова, що в неї є простий шик, який полюбляють французи, і по правді, це був її улюблений стиль. Тому вбралася так, як того дня, коли він це сказав: у світло-сіру сукню із червоним паском.

А ось щодо прикрас почувалася менш упевнено. Марі-Анатоль Садул була власницею фірми, яка виготовляла дорогущі абищиці. Нічого в Тамариній скриньці й близько не могло позмагатися з будь-чим, що обере Табова мамця. Зрештою Тамара проявила винахідливість і наділа зроблене власноруч. Обрала кулон із вістря туарезької стріли. У Сахарі такого добра валялося повно, тому річ була хоч і не коштовна, зате цікава й по-своєму унікальна — вирізьблена з каменю й ретельно обточена, із зубчастими краями. Тамара ж просто просвердлила дірочку й протягнула шкіряну шворку, щоб носити на шиї. Камінець був темно-сірого кольору й гарно пасував до сукні.

Побачивши її такою приголомшливою, Карім вражено вирячився, проте не сказав нічого. Тамара сіла за столик навпроти нього, і їй принесли чашку гіркої кави. Говорили про сутичку в таборі біженців, що сталася кілька днів тому. Карім мовив:

— Ми раді, що президентка Ґрін не повірила брехні суданців, буцімто ми напали на їхню територію.

— Президентка отримала звіт безпосередньо з місця подій.

Карім підняв брови.

— Від вас?

— І зателефонувала мені, щоб подякувати.

— Оце так! Ви зустрічалися з нею особисто?

— Кілька років тому працювала в її штабі, коли вона балотувалася в Конгрес.

— Це вражає.

У його привітаннях відчувалося ще дещо, і Тамара подумала, що їй слід пильнувати. Карім почувався великим цабе через знайомство з Генералом, і йому, либонь, не сподобалася б думка, ніби Тамара, пов’язана із самою президенткою США, вища за нього. Тож вирішила трохи збити градус:

— Але президентка часто особисто телефонує громадянам: водіям, поліціянтам, місцевим журналістам, щоб подякувати за добре виконану роботу.

— І за це має високі рейтинги!

— Безперечно.

Повернувши себе на звичне місце в його очах, Тамара відчула, що готова поставити складне запитання:

— До речі, в нас зник один дрон. Ви щось чули про це?

Карім ніколи не покаже, що він чогось не знає, тому вдасть, ніби в курсі справи. Якщо ж стверджуватиме, що нічого не чув, — отже, прагне приховати відомості. Тому Тамара розважила: якщо скаже, мовляв, поінформований про той випадок, це нічого не означатиме. Коли ж запевнятиме, буцімто й гадки не має, — видасть, що йому все чудово відомо.

Повагавшись хвильку, він урешті вичавив:

— Справді? Зник дрон? Не чув про таке.

«Отже, чув, — подумала вона. — Оце так-так».

У пошуках підтвердження промовила:

— Ми подумали, що його міг забрати собі Генерал.

— Авжеж, ні! — спробував удати обурення Карім. — Навіщо йому це?

— Не знаю. Міг подумати, що було б добре мати власний дрон, як-от, скажімо, — показала на великий складний водолазний годинник на руці в Каріма, — ваш годинник.

Якби Карім говорив правду, то розсміявся б і сказав, що, безперечно, класно мати у своєму розпорядженні дрон, навіть коли й не плануєш застосовувати його.

Але він цього не сказав. Натомість промовив пафосно:

— Генерал нізащо б не взяв собі такої потужної зброї без згоди наших американських союзників.

Ця лицемірна маячня тільки підтвердила Тамарині здогади. Почувши, що хотіла, вона змінила тему:

— Військові контролюють демілітаризовану зону на кордоні із Суданом?

— Поки що так.

Далі заговорили про Судан, але Тамарі не йшло з голови Карімове запитання, мовляв, навіщо Генералові американський дрон. Він міг би залишити його собі як трофей, котрим ніколи не користуються, — як Каріму, що живе в чадській пустелі, не потрібен водонепроникний годинник, здатний витримувати занурення на сто метрів під воду. Одначе генерал хитрий і вмілий планувальник, що лише довів засідкою, тож не можна відкидати й лихого наміру.

Тамара отримала від Каріма всю інформацію, яку хотіла дізнатися. Попрощавшись, повернулася в машину. Звіт напише пізніше. Спочатку — знайомство з Табовими батьками.

Наказала собі вгамувати емоції. Це ж, урешті, не іспит, а звичайний родинний обід. Та попри все, тривога не полишала її.

Приїхавши в «Лемі», насамперед пішла у вбиральню освіжитися. Зачесала волосся, підправила макіяж. Кулон зі стріли видавався дуже ефектним у відображенні.

На телефон надійшло повідомлення з