Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

потрібним номером. Щойно ступила в ліфт, за нею увійшов Таб. Вона розцілувала його в обидві щоки й витерла помаду. Одягнений він був по-діловому: костюм і краватка в горошок, з нагрудної кишені визирала біла хустинка.

— Дай-но вгадаю, — промовила вона французькою, — твоїй матері подобається, коли всі її чоловіки охайні.

Він усміхнувся.

— Чоловікам це теж подобається. А ти взагалі розкішна.

Дійшли до дверей номера, які виявилися відчинені, й переступили поріг.

Тамара ще ніколи не бувала в президентському люксі. Проминувши невеликий передпокій, увійшли в простору кімнату. Двері з одного боку виходили в їдальню, де розкладав на стіл серветки офіціант. З протилежного — вже подвійні, певно, вели в спальню.

Табові батьки сиділи на рожевому дивані. Тато підвівся, мати ж не встала. Обоє — в окулярах, яких Тамара не бачила на фото. Смаглявий, з виразними рисами Малік був у темно-синьому блейзері, білосніжних штанях і смугастій краватці — француз, вбраний по-англійському, але з більшим лоском. Бліда й струнка Анн — вродлива старша жінка в лляній сукні кремового кольору із цупким коміром і пишними рукавами. Саме так Тамара їх і уявляла: заможна родина з гарним смаком.

Французькою Таб представив усіх одне одному. Тамара промовила заздалегідь приготовлену фразу:

— Рада нарешті познайомитися з батьками цього прекрасного чоловіка.

Анн усміхнулася у відповідь, хоч і прохолодно. Кожна мати пораділа б таким словам про свого сина, але її вони не вразили.

Усі сіли. На кавовому столику стояли чотири келихи й відерце з льодом, у якому охолоджувалося шампанське. Налити його увійшов офіціант, і Тамара помітила, що напій — вінтажний «Траверс». Звернулась до Анн:

— Ви завжди п’єте шампанське власного виробництва?

— Досить часто, щоб перевірити витримку, — відказала Анн. — Зазвичай ми дегустуємо напої в погребах і даємо таку змогу закупникам та винним оглядачам, що приїжджають у нашу реймську винокурню з усього світу. А ось досвід наших споживачів зовсім інший. До того як вони скуштують напій, він подолає тисячі кілометрів, та й зберігати його можуть у невідповідних умовах.

Таб перебив її:

— Коли я навчався в Каліфорнії, то працював у ресторані, де вино тримали в шафці біля плити. Як замовляли шампанське, пляшку спочатку клали на п’ятнадцять хвилин у морозильник.

Він весело засміявся, проте мати не поділяла його настрою.

— Як бачите, шампанському потрібна й та якість, котрої дегустації в погребі не покажуть: витривалість. Ми виготовляємо вино, що не втрачатиме смаку навіть у далеко не ідеальних умовах.

Лекції Тамара не очікувала. З іншого боку, це було цікаво. А ще вона зауважила, що Табова мати аж надто серйозна.

Відпивши шампанського, Анн промовила:

— Не зле.

Тамарі ж воно здалося пречудовим.

Розмовляючи, Тамара нишком оцінювала аксесуари Анн. Під пишними рукавами сукні, на її лівиці виглядав гарненький годинник фірми «Траверс», а на правиці — три золоті браслети.

Тамара не планувала говорити про прикраси, але Анн, помітивши її кулон, прокоментувала:

— Такого я ще не бачила.

— Сама зробила, — відповіла Тамара й пояснила, що це вістря туа-резької стріли.

— Як оригінально, — зауважила Анн.

З досвіду спілкування з американськими поважними жінками Тамара знала, що «як оригінально» означає «який жах».

Таб поцікавився в батька про діловий бік поїздки.

— Усі головні зустрічі заплановані тут, у столиці, — відповів Ма-лік. — Думаю, зайве нагадувати, що все керівництво країни перебуває в цьому місті. Але доведеться ще злітати в Добу — подивитися на свердловини. — Повернувшись до дружини, пояснив: — Усі тутешні нафтові родовища розташовані на південному заході країни.

Таб спитав:

— Але що саме ти робитимеш у Добі та Нджамені?

— В Африці бізнес—дуже особиста річ, — мовив Малік. — Дружити з людьми часом навіть важливіше, ніж пропонувати їм вигідні договори. Найефективніша стратегія тут — дізнаватися, що не вдовольняє потенційних партнерів і намагатися перетягнути їх на свій бік.

Наприкінці обіду Тамара склала собі чітке уявлення про пару.

Обоє були тямущі ділові люди — розумні й рішучі.

Малік — товариський і неквапливий, Анн — приємна, але холодна, як її шампанське.

Завдяки щасливому збігу обставин та генів Таб успадкував батькову добру натуру й материну вроду.

Тамара з Табом пішли з обіду разом.

— Вони чудова пара, — сказала вона йому у вестибюлі.

— А мені здалося, що атмосфера була напружена.

Вона поділяла його думку, але тактовно промовчала. Натомість запропонувала дещо:

— Поведімо їх завтра на вечерю в «Аль Кудс». — Це був їхній з Табом улюблений ресторан, тихий арабський заклад, куди не ходили європейці й американці. — Там нам усім буде затишніше.

— Чудова думка, — мовив Таб, а тоді опам’ятався: — Але там не подають вина.

— А батькам це важливо?

— Матері ні, а ось тато, певно, захоче випити. Перед тим, як іти туди, пригостімо їх шампанським у мене.

— І скажи, що можна вдягатися неформально.

— Спробую їх переконати!

— Ти справді працював на кухні ресторану в Каліфорнії? — усміхнулася вона.

— Так.

— Я чомусь вважала, що тебе утримували батьки.

— Вони справді давали мені немалі гроші, але я був молодим, дурним — і в один семестр витратив усе. Просити їх соромився, тому влаштувався в ресторан. Мене цікавив новий досвід, тим паче це була моя перша робота.

«Молодим, але не таким уже й дурним», — подумала Тамара. Йому стало характеру розв’язати власні проблеми самотужки, а не благати в мами з татом про допомогу. Їй це сподобалося.

— Бувай, — попрощалась вона, — поручкаймося. Якщо за нами стежать, ми справлятимемо враження колег, а не коханців.

На тому й розбіглися. У машині Тамара не мала нічого вдавати. Обід минув жахливо. Незручно почувалися всі. Якби був тільки Малік, усе пройшло б веселіше — можливо, він і пофліртував би трохи з Тамарою. Але Анн така правильна, що в її товаристві всі мусили поводитися стримано.

Тамара розуміла, що їхні з Табом стосунки не залежать від волі його матері. Анн, безперечно, сильна особистість, але не настільки. Утім, якщо Тамара їй не сподобається, вона може стати подразником, який роками отруюватиме стосунки пари. Тамара поклала собі за мету не дозволити цьому статися.

Та й в самій Анн має прокинутися справжня жінка. Вона ж аристократка, яка вирвалася зі свого соціального оточення, вийшовши за сина арабського крамаря, а отже, керувалася серцем, а не розрахунком. Тамара знала, що зможе знайти спільну мову з тією, що