Григорій Іванович Лешченко - Список Путіна, Григорій Іванович Лешченко

прижиттєвого музею-галереї Олександра Шилова будівельники знесли дві історичні пам'ятки ХІХ століття.

Щоб залучити інвесторів, роботи з реконструкції розширили на весь квартал - спочатку влада москви виділила невеличкий особнячок на Знам'янці під потреби галереї, а потім якось ненароком маленька хатинка приросла величезним 5-поверховим бізнес-центром та елітним житловим комплексом і готелем, розширившись майже на весь квартал.

Ціна землі біля кремля – серед найдорожчих у світі!

Історія музею Шилова – яскравий приклад освоєння міської території для комерційних забудов під прикриттям будівництва культурних об'єктів і розпіареного для махінацій імені знаменитості.

Галерея Шилова - державна установа – але це якесь дивне непорозуміння. Мистецтвознавці допетрали: відбувається чергова афера влади, і лише сміються, обережно натякаючи на відсутність таланту:

- Шилов наче якось не помітив появи кольорової фотографії.

Тобто, його творчість за три копійки нікому не потрібна!

Але де зберігати вагони шедеврів великого рашистського митця?

Мистецтво потребує жертв. Особливо мистецтво Шилова!

Скільки статей написано і телесюжетів знято про високо духовну творчість Олександра Максимовича. Ознайомтеся і під враженнями від нескінченної брехні вважатимете художника – зразком моралі!

Звісно, в житті все трохи простіше: хам, грабіжник, бандит.

Дуже духовний лупасить усіх, хто не може дати здачу.

Любить розпускати руки, б’є жінок.

Зламав дружині ніс, вигнав її з дому і відібрав прикраси, що їй належали. Два свідки підтвердили побиття пані Анни, була написана заява до поліції, подано письмові свідчення двох свідків, як придворний живописець і перший на русі художник викидав дружину з квартири. Але по команді згори все було спущено на гальма, справу розвалили.

В лікарняну палату до Анни, яка ледве не померла від такої вдячності чоловіка, завітав поліційний генерал з охороною і запропонував хворій зробити вибір: або віддати свої фамільні прикраси Шилову, або прямо звідси під конвоєм поїхати в тюремну лікарню.

Розлучення Шилова було більше схоже на бандитську сварку, ніж на цивілізоване розставання гідного представника рашистської інтелігенції. Дружина подала зустрічний позов про стягнення аліментів з доларового мільйонера хоч по тисячу зелених на місяць.

Наступного дня видатний митець з'явився до неї й пообіцяв:

-Іржавого цвяха не отримаєш! Мені тебе пристрелити легше!

-Я завжди була покірною, безправною, - плаче нещасна. — Почувалася рабинею. 8 кімнат. Хатніх робітниць у нас ніколи не було. Плакала іноді від утоми. Адже меблі всі антикварні - в завитушках, бронзі! Доводилося пил пензликом скидати, а потім поверхню полірувати до блиску. А наші 18 вікон! Потрібно всі їх вимити, протерти пилюку з підвіконь! Як тут не втомитися! Інші справи теж були на мені одній. Плюс ще собака. Я часом по 30 сорочок прасувала за раз. Біля плити стояла годинами, вигадуючи щось новеньке та смачненьке! Дух перевести не було коли. А бенкети! Згадувати страшно. Багато гостей збирав, і мені доводилося робити якісь кулінарні запаси за тиждень, а то й більше. Всі гості дивувалися: невже впоратися з таким господарством під силу одній!

Шилова дуже люблять офіційні особи, особливо з силових структур. Двічі отримав першу премію фсб росії в галузі мистецтва – «за цикл портретних робіт співробітників та ветеранів органів безпеки». На відміну від силовиків, митці не так сильно цінують таланти Шилова. Дуже авторитетніший мистецтвознавець в росії рашистка Ірина Антонова, яка багато років була директором і президентом Пушкінського музею і яка зганьбила свою репутацію, коли підписала листи на підтримку бійні у Чечні та анексії Криму, казала:

- Мене іноді запитують, чому ви відгукуєтесь про портрети Шилова недбало, так би мовити? Так, такий портретист, як Шилов, дуже важкий випадок. І щоб це пояснити, я маю поруч поставити картину. Не обов'язково Рембрандта. Достатньо Рєпіна, Сєрова… Та якби він мене зобразив як Олену Образцову, це ж із собою можна покінчити, то це жахливо!

У податкових документах називає себе дуже скромно – «художник коробок для цукерок», бо підробляє на фабриці цукерок та приховує від фіскальної служби свої мільйонні статки, отримані готівкою від написання портретів простаків, які ведуться на його розкручене ім’я. Останнім часом замовлення на портрети дещо знизилися, бо якісь злі та заздрісні язики звели наклеп на великого художника сучасності: мовляв, усі кого малював геній, – після цього швиденько померли!

Коли почали розбиратися, то жахнулися, а ті, хто здуру замовляв живому класику свої портрети, зняти мазанину зі стін та спалити.

ТОЙ, ЩО ВОДИВ УСІХ ЗА НОСА

Актор ролей другого плану прожив довге життя, впізнаваний на екрані, має якесь коло шанувальників. Хтось називав його великим, але що то за великий актор, як немає великих ролей, навіть епізодичних?

Актор ніякий. Однаковий, передбачуваний, примітивний, плоский. Сліду після себе в мистецтві не залишив, хоч і намагався підняти хвилю. Ні багатозначні гримаси з трубкою не допомогли, ні містифікації з прибріхуванням. А що дутися, коли пустий та слизький.

Мильна бульбашка!

Добився популярності, коли сів на хвіст набагато здібнішому колезі Михайлу Державіну, який допомагав йому здаватися сильнішим актором, ніж був насправді. Тандем вийшов вдалим: про щось жартували, хтось сміявся, хоча нині вже такого гумору не розуміють.

У кінці життя, взагалі, не пройшов випробування на порядність.

Навіщо їхати на територію окупованої України та ще й з порушенням її державного кордону?

Чого не вистачало? Навіщо ганьбитися?

Ну, і хто він після такого? Таке важко зрозуміти!

Украсти й освоювати чужі землі – то в крові у росіян?

ШИРВІНДТ Олександр Анатолійович (1934), актор, народний артист рф, художній керівник московського Театру сатири. З 2017 року він є фігурантом бази центру «Миротворець» як особа, що порушила державний кордон України та становить загрозу національній безпеці України.

СИН ШАНСОННОГО РЕСТОРАННОГО ЗЛОДЮЖКИ ЗРІКСЯ БАТЬКА ЧЕРЕЗ ЙОГО ПІДТРИМКУ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Один із найвідоміших російських шансоньє, записав десятки альбомів із кримінальними пісеньками. Ось уже 20 років його пісню «Третє вересня» в росії можна щодня почути в таксі чи по радіо. Виконавець пропагує кримінальну романтику - відправляє на смерть чоловіків – краде синів у матерів, чоловіків у дружин, а ті плескають кумиру в долоні та день і ніч слухають його бездарну муру.

Ще десь є таке у світі? На примітивній дурні заробиш мільйони лише в росії. Навіть і громадянином США це розумів завжди.

Шансон в росії вже не просто маргінальний жанр, а офіційний та найулюбленіший. Пісні про кримінал звучать у кремлі, не може стримати сліз і путін, який за тюремними поняттями головний ворог злочинців!

Шансон подобається і чиновникам церкви. В Інтернеті є відео з трапезної московського храму ікони