Нія Козач - Господар Вовчої Гори, Нія Козач

– А тобі хіба заважає чи, може, шкода? – випалила я, стискаючи виделку в руці.

– Ні, не заважає, насолоджуйся, – він ледь усміхнувся, після чого потягнувся до млинців і почав їсти, запиваючи солодким узваром.

– Щоб ти подавився тими млинцями, – прошепотіла, забувши про те, що маю продовжувати грати роль.

– Ти щось сказала? – перепитав він, пильно вдивляюсь мені в очі.

Усередині в мене все похолодало. Він не міг почути нічого з такої відстані, адже я знаходилась на протилежному боці доволі довгого стола.

– Побажала насолодитися сніданком, – натягнуто посміхнулась я, намагаючись зберігати спокій, – адже вже збираюся йти.

 Моє серце гупало десь у горлі, та я зберігала невинний вид, широко посміхаючись.

– Дякую,– нарешті промовив він, і я полегшено видихнула. Можливо, вийшло трохи гучно, але це вже не мало значення.

– Сподіваюся, ти приєднаєшся до мене завтра, – мовив Вогнеяр, коли я вже прямувала до дверей.

Обернувшись, я обдарувала його найосяйнішою посмішкою зі свого арсеналу і, так нічого і не відповівши, вийшла з їдальні.

Коли відійшла на достатню відстань, щоб мене не можна було почути, прихилилась до стіни й шумно видихнула. Реалізувати мій план буде набагато важче, ніж я розраховувала. Актриса з мене не надто талановита. Треба ще попрацювати над контролем емоцій. Головне – не впадати у відчай. Мій порятунок зовсім близько, і не треба так швидко опускати руки.

Перед очима раптом постав образ Вогнеяра і вираз його обличчя, коли він спостерігав за мною під час сніданку. Його пильний погляд змушував почуватися ніяково, і мене це дратувало. Ні, я нізащо не піддамся на його провокації. У мене точно все вийде, інакше й бути не може.