Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

не розумію, — запротестував Джейсон. — У мене немає історії. Я нічого не пам’ятаю.

— Але Лео має рацію, — сказала Талія. — Усе це пов’язано. Якби ж ми тільки знали, де...

Лео клацнув пальцями.

— Джейсоне, як ти називав те місце зі свого сну? Той зруйнований будинок. Будинок Вовка?

Талія ледве не задихнулась.

— Будинок Вовка? Джейсоне, чому ти не розповів мені цього? Там тримають Геру?

— І ти знаєш, де це? — запитав Джейсон.

А тоді міст розчинився. Лео б розбився на смерть, але Джейсон схопив його за куртку і витягнув у безпечне місце. Удвох вони кинулись бігти вгору, а коли озирнулись... Талія була на іншому боці трифутового пролому. Міст продовжував танути.

— Ідіть! — крикнула Талія, відступаючи вниз по мосту, що розвалювався. — З’ясуйте, де велетень тримає тата Пайпер. Врятуйте його! Я відведу мисливиць до Будинку Вовка і буду утримувати його, поки ви туди не дістанетесь. Врятуємо їх обох!

— Але де Будинок Вовка? — крикнув Джейсон.

— Ти знаєш де, братику! — вона вже була так далеко, що вони ледве чули голоси одне одного крізь вітер. Лео був досить певен, що вона сказала: «Побачимось там. Обіцяю».

Тоді вона повернулась і понеслась униз зникаючим мостом.

Лео і Джейсон не мали часу ловити ґав. Вони шалено поспішали вгору, а крижана пара тоншала під ногами. Декілька разів Джейсон хапав Лео і за допомогою вітрів тримав їх у повітрі, та це більше нагадувало банджі- джампінг[47], ніж політ.

Коли вони дісталися плавучого острова, Пайпер і тренер Хедж витягнули їх на землю, точнісінько в ту мить, коли зникла остання частина парового мосту. Вони стояли, ледве не задихаючись, біля підніжжя сходів, що були висічені в скелі і вели нагору до фортеці.

Лео поглянув униз. Вершина піка Пайкс плавала під ними в морі хмар, але не було жодних ознак Талії. І Лео щойно спалив їхню єдину можливість повернутися назад.

— Що сталося? — запитала Пайпер. — Лео, чому твій одяг димиться?

— Трохи збудився, — зітхнув він. — Перепрошую, Джейсоне. Чесно. Я не...

— Усе гаразд, — сказав Джейсон, але вираз його обличчя був похмурим. — У нас менше ніж двадцять чотири години, щоб врятувати богиню і тата Пайпер. Ходімо зустрінемось із царем вітрів.

XXXVII ДЖЕЙСОН

Джейсон знайшов і втратив сестру менше ніж за годину. Поки вони видирались по скелях плавучого острова, він не припиняв озиратися, але Талія зникла.

Незважаючи на обіцянку сестри зустрітися з ним знову, Джейсон почувався розгубленим. Вона знайшла нову родину разом з мисливицями і нову мати — в особі Артеміди. Сестра здавалась такою впевненою і задоволеною своїм життям, що Джейсон не був певен, чи стане колись його частиною. А ще вона так завзято бажала відшукати свого друга Персі... Чи шукала вона колись так само і його?

«Несправедливо, — сказав він собі. — Адже вона вважала тебе мертвим».

Йому було важко миритися з тим, що Талія розповіла про їхню маму. Вийшло так, наче вона сунула йому до рук немовля — дуже верескливе і потворне маля — і сказала: «Ось, це твоє. Носи його». Він не хотів його носити. Він не хотів на нього дивитись чи визнавати своїм. Він не хотів знати, що мав схиблену мати, яка позбулася його, щоб вгамувати богиню. Не дивно, що Талія втекла.

А потім він пригадав будинок Зевса в Таборі напівкровок — ту крихітну нішу, яку Талія використовувала для сну подалі від погляду сяючої статуї небесного бога. Батько їм дістався теж не з легким характером. Джейсон розумів, чому Талія зреклася цієї частини свого життя, і все ж почувався ображеним. Йому так не пощастить. Його залишили одного з цим тягарем.

До речі, про тягар. Золотий рюкзак з вітрами висів на його плечах. Що ближче вони підходили до палацу Еола, то важчою ставала ноша. Вітри борсалися, скакали і гуркотіли.

Чудовий настрій, здавалось, був тільки в тренера Хеджа. Він біг собі вгору слизькими сходами і підганяв усіх.

— Ну ж бо, пиріжечки! Залишилося лише кілька тисяч сходинок!

Поки вони піднімалися, Лео і Пайпер не заговорювали до Джейсона. Можливо, відчували його поганий настрій. Пайпер увесь час стурбовано озиралась, наче це він ледве не помер від переохолодження, а не вона. Або, можливо, обмірковувала задум Талії. Вони розповіли їй, що сказала Талія на мосту — як вони можуть урятувати і Геру, і її тата. Та насправді Джейсон гадки не мав, як вони це зроблять, і непевен був: така можливість вселила у Пайпер надію чи змусила хвилюватись ще більше.

Лео не припиняв лупцювати себе по ногах, перевіряючи, чи не горять його штани. Він більше не парував, однак випадок на крижаному мості Джейсона налякав не на жарт. Лео начебто не усвідомлював, що з його вух ішов дим, а у волоссі танцювали язики полум’я. Якщо Лео почне мимоволі спалахувати щоразу, коли його щось схвилює, нелегко буде з ним кудись ходити. Джейсон уявив, як намагається замовити їжу в кафе: «Чізбургер, будь ласка, і... Ой-ой! Мій друг горить! Дайте мені відро, терміново!»

Хоча більше за все Джейсона мучило те, що сказав Лео. Джейсон не хотів бути мостом, чи обміном, чи ще чимось. Він лише хотів знати, звідки прийшов. А ще Талія так розхвилювалася, коли Лео згадав згорілий будинок з його сну — місце, яке за словами Лупи, було його відправною точкою. Звідки вона знала про це місце і чому вирішила, що Джейсон зможе його знайти?

Відповідь, здавалось, була близько. Та що ближче він ставав до неї, то більше вона пручалася, точнісінько як вітри за його спиною.

Зрештою вони дістались вершини острова. Навколо фортеці здіймалися бронзові стіни, хоч Джейсон і не міг уявити, хто взагалі стане нападати на це місце. Ворота висотою у двадцять футів розчинились перед ними і відкрили дорогу з гладкого пурпурового каменю, що вела до головної цитаделі — ротонди з білими колонами в грецькому стилі, схожої на один з монументів у Вашингтоні — за винятком скупчення супутникових тарілок і радіоантен на даху.

— Оце дивацтво, — промовила Пайпер.

—