Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Так, це не моя, це його провина, тому він має відробити своє покарання, - Джеймс головою вказав на вампіра, той ніяк не відреагував. - А я просто маю зробити це. Це важливо.

Важка куля закотилася під серце і занила там. Джеймс закивав головою, наче вмовляв себе зібратися.

- Це все може котитися під три чорти, і Рада, і вся справа. Він не готовий для такого, -  дійшов висновку вампір. - Ти надто поспішаєш, хлопче. Ти щойно волав, що рішення шукати твою тітку було хибним, і знову скачеш вперед.

- А хто готовий? А чи буде ще подібна до цього можливість? Ви самі знаєте, що ні. Вони загнали себе в пастку і ми маємо цим скористатися. Чи це не ви щойно розказували як важливо здихатися Арія Картера? А я постою за себе, містере Бартон. До того ж, я винен цьому упирю послугу. Тож обіцяю повернутися живим, аби виконати її.

- Взагалі, це вже буде дві послуги, - похмуро відгукнувся вампір, скривившись на слові “упир”. - Мені ще навіщати тебе у в’язниці.

- Чудово. Тож, коли всі згодні, то давайте вже діяти.

Вампір вилаявся так тихо, що його ніхто і не почув.

~~~

Капітан Вілла Мур задумливо спостерігала за тим, як криміналісти   обстежували порожню квартиру Ентоні Брістоула. Вони неголосно перемовлялися, даючи їй можливість спокійно міркувати. 

Не буває так, щоб вичистили все, що можна. Завжди щось залишається.

Здається, її хтось гукнув. Капітан підвела погляд. Один з криміналістів щось простягнув їй.

- Це застрягло у вентиляційній решітці. 

Вілла нахилилася і обережно підняла предмет за допомогою пінцету. Це була маленька, зморщена упаковка чи то від сендвичу, чи то від чогось ще. Внутрішній бік виявився забрудненим, але запах, який виходив з неї, був знайомим. Вілла вже хотіла віддати знахідку назад, коли щось побачила.

- Там волосся прилипло, - сповістила вона. Одинокий світлий волос, майже платиновий. Вілла поклала знахідку у спеціальний контейнер для доказів і повернула криміналістам.

Вже щось, міркувала вона. І до того ж, її погляд впав на газети, що зібралися купкою біля вхідних дверей, вже більше не пишуть про ці вбивства. Вілла Мур виглянула у вікно на місто, яке, здавалося, забуло про жахи, що трапилися лише кілька місяців тому. 

Вона повернулася до роздумів. Того, що вбивства припинилися, було недостатньо. Клубок замотувався, і Вілла знову відчувала, що щось коїться, тільки б зрозуміти, що саме. З боку все начебто як і було раніше, але за останні кілька місяців насправді багато що трапилося: Картер, чию дочку вбили, закрив більшість своїх ювелірних крамниць у штаті; Хейз, куратор музею в Філоматі, виявився тісно пов’язаним із молодшим Брістоулом, тільки не зрозуміло, що вони вдвох планували чи робили; брат Анастасії Моллей також зник з радарів. Свідки кудись зникали - так чи інакше.

Стільниковий мигнув новим повідомленням від Тріда:

“Трекер Брістоула не працює, я перевіряю.”

Вілла Мур відчула, як у ній наростає роздратування. Усі ці ниточки, які начебто вели до відповіді, лише заплутувалися. “Це не може бути випадковістю”, - подумала вона, виймаючи телефон, щоб замовити експрес експертизу волосини. 

Капітан покинула квартиру з ще більшим роздратуванням всередині, ніж до приїзду. Розмова з Брістоулом-молодшим під час виставки трохи не вивела її з себе.

Треба ще раз завітати до того Хейза, міркувала вона, ховаючись від зливи в автівці. І, мабуть, цього разу поставити трекер саме на нього. 

~~~

Його трусило. Джеймс не міг зрозуміти, чому саме, адже він зовсім не боявся, але трясся так, наче йому вже винесли вирок. Хімера всередині принишкла, сиділа тихенько, наче й їй стало страшно, хоча насправді вона була зацікавлена, що ж буде далі.

Та годі тобі, Джеймсе. Він трясся так, наче його вже прирекли до страти. Його супроводжував вампір, так вирішили вони з Бартоном - аби Генрі дісталося трохи приязності від Картера.

Коли вони наблизилися до основного входу до музею, Джеймс помітив, як Арій Картер здивувався, побачивши вампіра, що тягнув хімеру на плечі, наче мішок соломи. Джеймс відчував цю напругу в повітрі. Всі це відчували.

- Яка приємна несподіванка, містере Гемптон. Ви знайшли нашого втікача.

- Служити Раді моя найбільша радість, - вампір аж розплився в усмішці. Хімера всередині зарокотіла, неначе обурена цією заявою, і Джеймс подумки звелів їй замовкнути.

- Дозвольте спитати, і як це ви зуміли?

- Чутливий нюх. Дуже зручно.

- Не сумніваюся. А як справилися з хімерою? - поцікавився Картер, зберігаючи холоднокровність.

- Не став чекати, доки монстр роззявить на мене свою пащу, вирубив хлопця, та й по всьому.

- Звичайно. Ще раз дякую, містере Гемптон. Ви виявилися вкрай корисними. Ваша допомога вам зарахується.

- Avec plaisir, - вампір все ще посміхався, наче той кіт, що зловив пташку.

Попри те, що Джеймса було зв’язано і він був напівпритомний - це була ідея Генрі, трохи штурхнути його - хлопець добре розумів, що відбувалося навколо. Як його підхопило повітря і потягло кудись за Арієм Картером. Йому не було страшно, вбити його вони не могли. Ачерімо все ще був у Лютом. Якщо тільки той не зрадник, раптово подумав він і здригнувся.