Олександр Аркадійович Сидоренко - Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко

мєня с такімі опозданіями, — бурчав він позаду, це було так знайомо, так… болісно було чути ці звичні слова, які належали тепер уже не твоєму імпресаріо, а просто людині, з якою пов’язаний шмат життя. Схоже, найкращий шмат. 

Мала Трушина огризалася на ходу — вона вже доросла для цирку, Гєна її примусив, потягнув, щоби не пропали дармові квитки. Це теж так схоже на імпресаріо. Ваня так і не вирішив, як саме з ним поводитись, тому поки мовчав. 

Іра прилаштувалася біля Стьопи й спитала, чи хоче він до цирку. 

— Там Муфаса, рррр, — гордо відповів малий. 

Точно, вони ж обіцяли йому лева, якщо левів не буде, на них чекає грандіозний скандал — Ваня подивився на афішу, побачив там лев’ячу гриву у вогненному колі й заспокоївся — одною проблемою менше. От би й з рештою було так само. 

— А ти какіє стішкі знаєш? — Іра налагоджувала контакт зі Стьопою. — Мішку-косолапого знаєш? А про Пєтю-Пєтю пєтушка? 

— Е! — одразу зреагував ззаду Гєна. — Нє надо про пєтушка, хай нє прівикаєт. 

— Та ти сам как бойцовскій пєтушок, — озирнулася на нього дружина й цикнула в напрямку Мар’яни, ніби утворюючи гендерні кола та заохочуючи до спілкування. 

Мар’яна мовчки на ходу поправила на Стьопі балаклаву, яка налазила на лоб, тому питати довелося Вані: 

— Шо він там знову накоїв? 

— Та хай сам і расскажет, — відмахнулася Іра та узяла незадоволену дочку під руку. Тож довелося пригальмовувати й слухати оповідь директора, який сьогодні зранку відлупцював битою двох бомжів. 

Бідолашні прицілилися було випити біля трушинського паркана, поставили пляшку на виступ, бо в руках тримати, напевно, було холодно й незручно. Іра спробувала шуганути їх з вікна — не злякалися. Тоді Гєна узяв декоративну биту з візерунками, яку колись купив на базарчику в Яремче, де вони виступали в колибі на заможному весіллі, переліз через паркан позаду хати, обійшов квартал і напав на чоловіків з вулиці. Відлупцював їх, горілку вилив, бо бодяга, а пляшку закинув на подвір’я сусіда, з яким давно ворогував і постійно малював крейдою тому на воротах білий хрест. Щоб було. 

Ваня вислухав це вихваляння, до подробиць уявив усі події, але не реагував: типу, хочеш — розповідай, мені однаково. Вони підійшли до дверей, де пробивали електронні квитки. Трушин і тут не розчарував — дістав видрук, бо де Гєна, а де сучасні технології. 

— Обанзебітте, — урочисто сказав імпресаріо, зашурхотів аркушами в повітрі й простягнув їх контролерці, а сам дістав пакет із насінням і запропонував компанії. 

Лєра рішуче відвернулася від батька, Іра опустила очі, а контролерка пробила квитки, подивилася на насіння, потім на Гєну й мовчки відступила, звільняючи дорогу: досвідчена жінка за секунду зрозуміла, що цьому пихатому гобіту тільки щось запереч — отримаєш по повній програмі. Задоволений директор це також відчув і зайшов до цирку справжнім переможцем, левом, якого бояться всі, скрізь та завжди. 

Біля гардероба до них підлетів якийсь хлопчина з рекламними проспектами приватного зоопарку. От йому досвіду забракло, тому Трушин задоволено підтримав діалог: 

— Шо ти туліш? — спитав він зі скепсисом. 

— Зоопарк нового покоління, в нас там… — жваво почав рекламувати свій товар хлопець, та імпресаріо його одразу обірвав: 

— Льви єсть? Нам надо льви. 

— Ні, але в нас є тигреня. Амурське. 

— Нє, тігри нє канают. 

— А катання на поні? 

— ХТЗ. 

— Що? 

— Хуй. Тєбя. Знаєт, — смачно, по складах розклав речення Гєна. — Может, у тєбя там поні заразниє і брикаются. Валі! 

Він втулив бабусі дублянку, узяв номерок та відійшов, задоволений зі себе та сповнений надії на те, що сьогодні дурники й надалі підставлятимуться під його блискавичний гумор. 

* 

Місця були непогані — шостий та сьомий ряд, і видно добре, і не так сильно чути запах тварин. Іра запропонувала сісти окремо дівчатам, окремо — хлопцям, от тільки Стьопа на це не погодився б — він визнавав лише маму. Тому розбилися породинно — Трушини на шостому, Майбороди — одразу за ними, на сьомому. 

Гєна обережно розклав на колінах пакет з насінням і пакетик для сміття та роздивився — світло вже згасало, незабаром почнуть. 

— Короче, діджей одін с района, с «Голлівуда», уєхал в Кітай, в клуб на год контракта, — почав директор чергову історію. Скільки їх сьогодні доведеться вислухати? П’ять? Десять? Двадцять? — Ну, нє пошло у ніх там, пока он нє допьор — жену свою поставіл діскі крутіть. А она с естрадно-циркового, жонгліруєт вінілами, шо бєшенная. Прічьом топлєс. А всьо с флешки іграєт, ясний-красний, Рабіновіч на студії сводіт і засилаєт. І всьо, масть пошла, шестой год там вісят, хату купілі. А лох кітайскій в шокє, глаз нє сводіт, там трєтій упругій рєдкость. 

— Гєна! — не втрималася Ірина й перелякано подивилась на сусідів по залу. 

— А шо Гєна? Витянула мєня в цирк — получай тєпєрь, — радісно відбив напад Трушин й повернувся до свого колишнього артиста: 

— Я, Вань, вєріш, цирк из-за Пугачевой ненавижу. От ето: «Куда уєєєхал цирк!». 

— Це не Пугачьова, — не витримав Ваня. — Це — Леонтьєв. 

— Шо? Тєм болєє! — здивувався директор, і тут нарешті оркестр заграв вступний марш. 

Розпочався парад-алле, артисти висипали на арену й пішли колом, вітаючи аудиторію. Ведучий, перевдягнутий на Діда Мороза, називав прізвище кожного й вимагав оплесків по передплаті. «Якби ми сиділи ближче до оркестру, було б краще, — думав собі Ваня. — Там би музика лунала гучніше за Гєну». 

Трушин забрав у дочки програмку й тепер вивчав її, підсвічуючи собі телефоном. 

— Сначала акробати будут, потом ослікі, потом клоуни, — гучно повідомив він усім навколо, ніби його про це хтось просив. Як і слід було очікувати, вистава була новорічна й усе крутилося навколо ялинки, яку вкрали злодії — два клоуни в смугастих тюремних костюмах, а розумні звірі під керівництвом акробатки-Снігурки намагалися знайти ялинку, бо без неї свята не буде. 

Першими з тварин з’явилися два віслюки в яскравих попонах — Боря і Сьома. Вони танцювали «яблучко», хоча яким боком це стосувалося Нового року — незрозуміло. Мабуть, номер переставили з курортної програми, а тваринок перевдягнули з тільничків у щось зимове. Коли один з віслюків пробігав повз їхній сектор, то зронив кульку лайна, чим викликав бурхливу реакцію — дітям вперше щось сподобалося. 

Трушин гучно заволав: 

— Боріс, ти нєправ, — й тоді вже до сміху доєдналися й дорослі. Ваня не зрозумів, що