Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

в дизайні стін та ґратчастої підлоги, а й в сіро-зеленому

оформленні

кераміки.

Гострокутні

одвірки

засвідчували, де поліпшувався безпековий дизайн протягом тих

десятиліть, відколи корабель уперше залетів далі Марсової

орбіти. Через одну стіну розплескався якийсь білий шрам, де

сталося щось драматичне в якійсь попередній ері кораблевої

історії, а потім теє залатали, немов замалювали якесь графіті.

Гевлок боровся з бажанням утиснутися в куточок біля тих

дверей, аби в них не потрапити.

Це було тяжко. Його вид еволюціонував у гравітаційному

колодязі Землі, в ньому він ріс і розвивався. Задні відділи його

мозку твердили йому, що тиск означає безпеку. Сердиті

перешепти чоловіків у коридорі змушували його серце битися

частіше, а та стіна, за якісь сантиметри від його спини, притягувала його мов магнітом. То була така помилка, що

неминуче колись та трапиться. Прихилитися, відштовхнутись

від стіни, й вона викине тебе у відкрите повітря коридору. І ті

лінії вогню. Другий закон термодинаміки, прикладений до

рушничних боїв.

— Чисто! — сказав хтось з інженерів, і Гевлок розірвався між

утіхою та нудьгою. «Нечисто!» — подумав він. Вони ж не

побачили його, а, отже, подумали, що його там немає. Опустив

пістолет, тулячи його до ноги, й завмер. Чекав. Не обіймав стіни.

Перший, хто проплив повз нього, помітив його аж тоді, коли

він його підстрелив. Гевлоків заряд фарби розплився

оранжевою квіткою на грудях того чоловіка. А той, що за цим, уже й запустив себе, і тіло його поплинуло від однієї ручки до

іншої, неспроможне змінити свою траєкторію. Гевлок поцілив

його двічі, перш у ногу, а тоді ще й у живіт. Коли б це справжній

бій, то вже у повітря бризнула б кров. Невеличкі червоні

краплинки закружляли б по своїх орбітках, уже з’єднуючись і

починаючи загусати. Третій був іще далеченько десь там у

коридорі, й Гевлок не мав чистої лінії зору до нього. Пів десятка

синіх зарядів фарби просвистіли повз нього, заляпуючи

керамічну перегородку. Вогонь на придушення. Непоганий

задум, але ж більш нікого не лишалося, хто б цим скористався.

Гевлок ухопився за ручку позад себе й легенько притягнувся до

стіни, аби не видрейфувати на видноту; перезарядив свого

пістоля й полічив заряди. «Убитий» інженер із кислим виразом

на обличчі плинув коридором. Гевлок налічив п’ятнадцять

зарядів, і тоді, по павзі, пролунав металічний клац: пістоль

виставив магазин із зарядами фарби назовні. Гевлок виткнувся

на кілька сантиметрів, аби поглядом пройтися по всій довжині

коридору. Останній «супротивник» — Вільямс — навіть не

заховався, бабраючись, щоб перезарядити свою зброю. Гевлок

вистрелив тричі, влучивши в нього лише раз. Точність бою цих

пістолів була не надто висока, але йому цього вистачило для

перемоги. Останній інженер гаркнув щось непристойне.

— Гаразд! — мовив Гевлок у свій ручний термінал. —

Закруглилися,

хлопці!

А

зараз

стаємо

командою

прибиральників. Стрічаємось у конференційній за тридцять

хвилин.

Нелегко було давати якусь оцінку цим тренувальним заняттям.

З одного боку: це протривало досі лише вісім днів, а вони все ще

не готові до справжнього бою. Інженери — то ніякі не солдати.

Ті троє, що десь-колись у житті проходили щось подібне, нині, через брак практики, були зовсім не в курсі й показували гірші

результати, ніж щирі початківці. Принаймні новачки

усвідомлювали, що вони нічого не знають.

А з другого боку, вони швидше здобували успіхи, ніж Гевлок

від них сподівався. Ще якийсь тиждень, днів десять — і вони

зробляться такі боєздатні, як рій новобранців. А мо’, й більшого

сягнуть.

Ті, що стажуються, аби стати сек’юриті, мотивуються багато

чим: потребою мати роботу, ідеалістським уявленням про

допомогу людям, а іноді й нарцисистським потягом до

насильства. Ці ж інженери були не такі: зосередженіші, мотивованіші. А ще їх об’єднувало помітне відчуття