Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

— Дякую. Люсі! Чудовий тост!  

Він дивився на мене не зовсім так. як тоді, коли ми бігли з ним вулицею пліч-о-пліч, одначе й теперішній його погляд наповнив моє серце теплом.  

— То хто ж усе-таки стоїть за цим нападом? — спитала я. намагаючись не звертати уваги на бурмотіння в склянці. — Судячи з газет, ніхто нічого до ладу не знає!  

— Можливо, Потойбічники, — припустив Локвуд. — Якісь йолопи, ображені на всіх агентів. Вони думають, що ми заважаємо їм отримувати послання з потойбічного світу. Щоправда. вони тільки й уміють, що розкидати листівки й виголошувати промови недільними днями в Гсійд-парку. Це надто серйозно для них — влаштувати замах на Фіттес і Ротвела.  

— Радше тільки на Фіттес, — зауважив Джордж. — У Ротвела ніхто не стріляв.  

— Це через те, що він уже зіскочив з платформи, щоб дати відсіч привидам, — заперечив Локвуд. — Віддамо йому належне: він зреагував набагато швидше за інших дорослих. Крім хіба що нашого приятеля сера Руперта... А як він убив того бойовика!.. Мені здається, що нікому не варто ставати йому впоперек дороги.  

— Справді, — погодилась я. У вирі подій я, мабуть, не встигла оцінити це на місці, та згодом мене також вразило, як спокійно Ротвел убив нападника. — У мене є інша думка... Може, це Вінкмен? Коли ми з Джорджем зустріли його перед карнавалом, він погрожував нам...  

— Тільки   нам, —    підкреслив Джордж, — а не всім. Ні, для такої мільки, як Леопольд, цей задум надто масштабний. Почнімо з того, що організатор, байдуже, хто він такий, спромігся створити бомби з привидами. Барнс казав мені, що в убитого бойовика знайшли одну таку бомбу нерозірвану. Це надзвичайно складна річ. Хтось мав спіймати привида, знайти його Джерело і все це помістити до склянки. Це не аматорська робота.  

— Бомби він міг купити. — припустила я. — На чорному ринку.  

— Може, й так. а сам напад? Подумай, як чудово його було сплановано!  

— Одне слово, ми нічого не знаємо. — підсумував Локвуд. — Установити особу вбитого бойовика досі не пощастило. Тільки тоді, коли це станеться, ми зможемо висувати здогади. Добре, що життя Пенелопи Фіттес врятовано, й загалом постражда- лих виявилось мало. Щоправда, панна Вінтерґарден зламала собі ногу, падаючи з платформи, проте надто вже перейматись цим ми не будемо. До того ж з'ясувалася ще одна таємниця — тепер ми набагато більше знаємо про сера Руперта Ґейла.  

Голлі Манро, яка саме нотувала щось дрібненьким почерком у записнику — напевно, зберігала для історії всі подробиці життя наших співробітників, — зауважила:  

— Він походить із дуже впливової й багатої родини. Та якщо все, що ви кажете про нього, правда..,  

— Так. правда, — запевнила я її.  

— Його не варто сприймати всерйоз.  

— Може, й так. — погодився Локвуд. — Проте є тут одна цікава річ. Якби сер Руперт хотів поквитатись із нами потихеньку. він давно зробив би це. А натомість він поводиться як спортсмен, шукає нагоди для відкритої сутички. Гаразд, коли-небудь ми розберемося з ним. А тепер... — він випростався й підняв свою склянку. — Дозвольте мені запропонувати останній тост. Ми всі попрацювали якнайкраще. Та є серед нас людина, якій я хочу окремо подякувати за її особливий внесок у нашу справу.  

Наші з Локвудом погляди зустрілись. Я відчула, як щастя, немов сироп, розпливається всім моїм тілом. Мені аж залоскотало кінчики пальців на ногах. Я пригадала нашу гонитву за бойовиком-утікачем. Виходить, я тоді не   помилилась...  

— Голлі, — провадив Локвуд, — якби ти не звела нас із панною Вінтерґарден. нас не було б минулого вечора на карнавалі. Ти надала нам усім змогу опинитись у належному місці в належну годину. Ми всі дякуємо тобі за те. що ти робиш для агенції «Локвуд і К°». У конторі ти твориш справжні дива. Сподіваюся, згодом ти творитимеш такі самі дива й на оперативній роботі, — він підняв свою склянку: на ній заграли блискітки полум’я в каміні.  

Голлі Манро мило засоромилась і вже хотіла була відсьорбнути зі своєї склянки, та цієї миті її по-дружньому ляснув по спині Джордж. Голлі закашляла, і це теж у неї вийшло напрочуд витончено. Я на її місці неодмінно розплескала б лимонад по всій кімнаті. Але ж це була не я, а