Джонатан Страуд - Примарний Хлопець, Джонатан Страуд

Ротвелу. Хай там що, та попри всі нинішні труднощі вони очолювали дві найславетніші агенції, що стояли на варті громадської безпеки останні п’ятдесят років! Одне слово, хай там як, а заворушення в Челсі відтоді швидко вщухли. ДЕПРІК та агенції, залучені до розслідування, відтепер могли вільно продовжувати свою роботу.  

Іншим негайним наслідком подій цієї ночі став справжній сплеск популярності агенції «Локвуд і К°». Фотографія Локвуда з’явилася на третій сторінці «Таймсу» і ще в кількох газетах. Його було знято саме в ту мить, коли він перестрибував з платформи на платформу—в довгому пальті, з розпатланим волоссям, ледве торкаючись своєї рапіри. Легкий і витончений, він скидався на птаха в повітрі.  

— Цю фотографію я неодмінно додам до альбому, — зауважив Джордж.  

Ми сиділи в нашій вітальні зі склянками лимонаду в руках. У каміні палало полум’я, штори ховали від нас сумне   надвечір'я    за вікнами. На підлозі громадився стос пожмаканих прочитаних газет: до нашого дому ніби повернулось коли   шн   є звичне безладдя. Голлі Манро сьогодні не мала часу на прибирання — вона цілісінький день відповідала на телефонні дзвінки. Зараз, щоправда, вона теж сиділа з нами з розгорнутим записником на колінах. А згори, з шафи, за цією   іди   лією мовчки спостерігав із своєї склянки череп.  

— Мені це байдуже, Джордже, — відповів, ковтнувши лимонаду, Локвуд. — Якщо ти так хочеш зберегти на пам’ять фотографію, візьми краще ту, що надрукована в «Ґардіан». Там чіткіше зображення, й вони не обрізали краєчок мого пальта, як у «Таймсі». До того ж там видно ще й коліно Люсі.  

Я насмішкувато пирхнула. Якщо не рахувати цього коліна, я не потрапила на жодну з фотографій. Добре вже й те. що в репортажах   нарешті    згадали моє ім'я. Правду кажучи, там згадували про нас усіх — про мою боротьбу з нападниками, про Джорджеву сутичку з привидом, про те, як Голлі вчасним уколом урятувала життя постраждалій леді. Про все це писали, нас хвалили, та найбільше слів захоплення було адресовано Локвудові. який «у найкритичніший момент захистив панну Фіттес». Дехто з багатих промисловців, які тоді перебували на тій платформі, навіть натякали на можливу винагороду.  

— Після вчорашнього вечора нами неабияк цікавляться. — зауважила Голлі Манро. — Без упину телефонують, просять дати інтерв'ю, пропонують цікаві розслідування. І всі дякують тобі. Локвуде...  

— Дякують   нам усім, —    виправив її Джордж.  

— Так. — погодився Локвуд. — Я не повинен бути сам на першому плані. Слід відзначити всю нашу команду. Щоправда. тоді фотографія не вийшла б така виразна... Проте всі ми діяли чудово.  

— Ве-е... —    долинув до моїх вух голос черепа. —   Мене аж нудить. Зараз    я   виблюю просто в склянку.  

Я поглянула на нього через голови інших. Голлі Манро вважала череп звичайнісіньким привидом, ув’язненим у склянці. Тому Локвуд не дозволяв мені не тільки розмовляти, а й навіть спілкуватися з ним на мигах, коли Голлі поряд. Я могла лише дивитись на нього, а з нашим черепом це марна річ.  

— Що це за щіпу-ціпоньки», Люсі?—    шепотів він далі. —   Перекинь столик і облий лимонадом блузку цій Манро! Тільки поглянь на цю Панну Досконалість! Ач, приндиться, ніби вона тут найголовніша... Скільки можна це терпіти, Люсі? Ану, вщипни ії за ніс! Заціди їй під столом по гомілці! Скинь з неї туфельки й жбурни    їх   у вогонь!  

—Може, ти нарешті...—   я    хотіла сказати «замовкнеш», та всі поглянули на мене, і я швиденько кахикнула. — Може, ми нарешті піднімемо келихи за наш успіх? За «Локвуда й К°» ! За нашу команду!