Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Не встигли гості зачинити за собою двері, як відразу почувся молодий невинний дівочий голосок, такий високий і ніжний, як шепіт молодої трави:

- Чекала я на вас, чекала і нарешті дочекалася. Скажіть-то мені, чи ваш шлях увінчався успіхом чи ні?

 - Припини з себе дурепу робити! - Роздратовано промовив перевертень, подумавши про те, як сильно хоче придушити це дивне створіння, але стримав себе, бо розумів, що в цій сутичці йому не перемогти.

 - Дурепу? Як грубо з твого боку, Місяць, говорити таке своєму наймачеві. Адже я й розлютитись можу.

Перевертень не встиг і оком моргнути, як таємнича сутність уже схопилася за рукоять алебарди спритним і непомітним для звичайного ока рухом і підставила край свого клинка до носа воїна. Крізь маску відчувався зневажливий погляд. Напруга зростала.

- Та, не боїсь ти, я пожартувала... чи ти вже встиг обмочити штани, Tadas Wokl? - На чистому ельфійському промовила ім'я Місяця незнайомка і посміхнулась. Вона прибрала алебарду від носа перевертня і положила її на стіл.

- Не будь такою самовпевненою, Akira Aeternium. – У тій же манері відповів Місяць. - Можеш не сумніватися, ми виконали завдання та знайшли того, хто тебе цікавив. - Перевертень хитнув головою і Кішка, м'яко підійшовши ближче, поклала руку на стіл, з-під її долоні вислизнув маленький предмет. Незнайомка схопила його і піднесла до обличчя, уважно роздивляючись.

- Свята мати Нітрил... - Молода жінка послала здивований погляд на перевертня. У глибині душі вона хотіла притиснути цю лусочку до себе, але не подала вигляду і просто накрила її своєю долонею.

 - Ха, здивована? Це одна з лусочок дракона, її володарка зараз виглядає, як десятирічна дитина, але вже в цьому віці здатна використовувати руйнівну магію. – «Ти все це знаєш, бо на власні очі бачила дракона. То навіщо ж ти так старанно намагаєшся прикинутися здивованою? Навіщо тобі знадобилися ми, якщо ти можеш знайти її сама? Навіщо ти взагалі граєш у ці ігри?» - Місяць кипів, безліч запитань крутилося в його голові, на які він сам не міг знайти відповіді.

- Ви доправили посилку до місця призначення? – Знову спершись об спинку стільця запитала дивна особа.

- У цілості та безпеці, як ти і просила. А тепер звільни нас від свого закляття і відпусти, як обіцяла. – Стиснув Місяць руки в кулаки. «Не бажаю більше бачити твою гордовиту пику…»

- Ох, вже час? Ви мені так сподобалися, навіть відпускати не хочеться. - Насміхалася Акіра над ассасинами.

- Ми вже дві сотні років служимо тобі та виконали частину свого договору! Будь добра, виконай свою! - Стукнувши кулаком по столу прокричав перевертень.

- Не гарячкуй ти так, я пам'ятаю нашу угоду. – Сутність у масці накреслила на столі вказівним пальцем пентаграму зі знаком повітря у середині. Малюнок миттю засяяв алхімічним колом, і два повітряні потоки увійшли до тіла Місяця та Кішки. Потоки бігали по тілах, збираючи кожен міліграм чужорідної крові. Це було неприємне відчуття. Через хвилину з ніздрів перевертня та елуантропа вилетіли дві крихітні краплі червоно-коричневої крові. Місяць здригнувся і трохи нахилився вперед, бо Акіра схопилася за його зап'ястя і потягла чоловіка до себе. Вона прошепотіла прямо йому на вухо:

- Ви мені подобаєтеся, ваша беззаперечна покірність гідна похвали. Зараз я відпускаю вас, але в годину, коли мені знадобиться ваша допомога, ви ж допоможете мені...? Звичайно, не безкоштовно...

Місяць озлоблено висмикнув руку з-під шорсткої долоні таємничої сутності і, розвернувшись до дверей, кинув через плече:

- Скаїр готує військо до атаки. Дівчисько скоро покине імперію в пошуках другого стража, і якщо вона справді дорога тобі, то поспіши… Світ ось-ось перевернеться з ніг на голову, і тоді тобі їй не допомогти. - З цими словами перевертень покинув хатину. А Акіра звернулася до елуантропа, яка, як здалося господині хатини, чекала від неї якихось напутніх слів. Ця жінка подобалася Акірі своїм живим розумом, незвичайною силою, спритністю, хитрістю та здатністю відчувати справжні наміри інших, чим далеко не кожен міг би похвалитися. Але й їй потрібний захист, як будь-якій закоханій жінці.

- Бережи його, Fyx. Таких як він, у світі небагато.

Кішка вклонилася на знак подяки та пішла. Тільки тепер незнайомка зняла з себе маску, полегшено видихнувши. Вона широко посміхнулася:

- Я йду до тебе... Ігніс...

Заняття першого стража Магуми давали свої плоди. Біг болотом дуже покращував витривалість. Щоразу Лія провалювалася в трясовину знову і знову, поки її кроки не стали настільки легкими, що трясовина була більше не в силах її утримувати. За допомогою своїх пористих кісток дракониця змогла бігати швидше за вітер, і тепер навіть пробіжки з Маль, найманевренішою і швидкохіднішою ельфійкою, були для молодої королеви легким заняттям. З кожним новим стрибком дівчина підстрибувала все вище, доки не змогла перестрибнути вербу цілком. Удар за ударом, і ось колись слабке дівчисько, нездатне само захиститися, вже запросто могло знести ціле дерево. Пробігши вкотре дистанцію, дракониця наблизилася до свого вчителя.

 - Навіщо ти покликав мене, Магумо?

 - Ти вже досить зміцніла. Влаштуємо спаринг? Подивимося, як ти засвоїла мої уроки фехтування. – Ліниво потягуючись, промовив Магума.