Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Як скажете, учителю. - Дракониця взялася за рукоятку свого клинка, який лежав у піхвах за спиною королеви. Меч, зіткнувшись із долонею своєї повелительки, несподівано збільшився у розмірах, ставши майже з дівчину на зріст.

 - Ого, що це з ним, Магума? – Здивувалася Лія.

- А ти хіба не відчула? Лусем підлаштувався під твою нинішню силу і віддав частину присвоєної собі магії. Це говорить про те, що ти вже здатна використовувати магію. Глянь, навіть захисна луска спала з твоїх рученят.

- Г-м? - Лія подивилася на долоні. Витягнуті у формі ромба лусочки, які прикривали раніше її руки до ліктів, справді зникли. Лише біла шкіра покривала кисті та передпліччя.

- Гей, рогата, нуж бо вже почнімо наш спаринг, встигнеш ще свої руки роздивитись! - Демон підняв одну зі своїх рук вгору, і над нею з'явилося палаюче кільце. Магума дістав із нього свою двосторонню сокиру – лабріс. Закинувши його на плече, демон показав, що готовий до нападу. Лія взялася обома руками за ручку свого клинка і перевела руки до свого підборіддя. Злегка присівши навпочіпки, дівчина різко зрушила з місця, налетіла на демона з жахливою швидкістю і завдала йому косого удару Лусемом. Але Магума встиг ухилитися, ставши паралельно до дракониці. Цієї секунди вчитель відчув себе потрібним вперше за вісімсот років і це принесло йому невимовне захоплення. Посмішка розтяглася на його обличчі. Він підстьобував азарт напарниці своєю мімікою та рухами.

- Спритна. Це вже по-нашому! - Магума був дуже задоволений. Лія зробила сальто, уперши одне коліно в землю. Демон підстрибнув, якомога вище, піднявши над своєю головою сокиру і вдарив прямо у те місце, де сиділа дівчина, але йому вдалося розсікти лише ґрунт. Дракониця, змахнувши крилами, різко пішла з того місця. Вона теж підстрибнула і  вже ззаду вдарила демона. Але Магуму такими трюками не здивуєш. Він, несподівано для Лії, розвернувся і сильним ударом ручки повалив її на землю. Дівчина зорала ґрунт своїм тілом, випустивши з рук клинок. Вона стала на ноги, широко посміхаючись, серце шалено стукало в її грудях, показуючи всю її радість і бажання продовжувати бій.

- Гарний прийом, Ваша Величність. Тільки для того, щоб здолати мене, хитрих прийомів буде замало. - Заходився сміхом демон.

- Думаєш? - Дракониха притулила до землі ладоні і, промовивши слова: «Онагая ваянгум», підвісила демона догори дригом, схопивши деревним коренем його ногу.

 - Ч... чого? – Закричав здивовано Магума.

- Поки ти чекав мого повернення з пробіжки, Маль навчила мене деяким магічним заклинанням. - Прикривши рота рукою, стримувала Лія свій сміх.

- Маль! Зрадниця вухаста! – Обурився велетень.

- Апчхі! - Чихнула тим часом ельфійка, яка сиділа за кам'яним столом у першому залі старого монастиря та вже доїдала свій овочево-фруктовий  сніданок.

- Маль, ти чого чхаєш? - Спитав Ронал, жадібно поїдаючи величезний шматок смаженого м'яса з овочами.

- Так, згадує хтось, не зважай, пес. – Хитро посміхнувшись, відповіла ельфійка перевертню та подивилась на вихід із храму. Несподівано його двері відчинилися і всередину забіг переляканий охоронець. Маль і Ронал напружилися.

- Не чесно, Ваша Величність, я такою магією не володію. - Усміхався напівбог, намагаючись виплутатися з кореня.

- На війні всі методи гарні, адже ти сам так казав, ха-ха. - Дракониця пішла до свого клинка, але Магума не стерпів її глузування і замахнувся своєю сокирою в  королеву. Лія швидко відстрибнула у бік, але лабріс встиг-таки зрізати декілька вогняних лусочок з її хвоста.