Єва Басіста - Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста

Глава 27.2

Переді мною стоїть чорний бондажний стіл. Дуже схожий на кушетку в лікарні, але та без наручників та отворів для обличчя.

Роман забирає у мене падли. Кидає їх на ліжко, а мені адресує:

- Нагинайся, руки зігни та опирайся на них

Мовчки виконую його слова. Торкаюся столу, який обтягнутий, мабуть, шкірою. Остання дає легку прохолоду.

Сам же стіл нем'який та нетвердий. Зручний, аби на нього опиратися.

- Ніжки ближче до столу та трішки ширше, - дає наступну команду, яку виконую моментально.

- Молодець, - гладить рукою по хребту - блискавично розходяться приємні спазми, які мене заспокоюють.

Роман відпускає повідець, а його рука йде нижче. Вона вже на сідницях, яким дає рукою легкий ляпас. Його дзвінкий ляскіт гучно роздається кімнатою.

Боковим зором бачу в дзеркалі, що Роман присідає. Довго не дивлюся - помітить, то буде ще непереливки - покарання.

До того я відчуваю, що робить Роман. Він фіксує мої ноги до стола. Спочатку знерухомлює ліву, а там праву. Відчуваю, як їх сковують широкі наручники… Хоча вони, мабуть, по-іншому називаються. Наручники ж для рук, а тоді як для ніг будуть? Наніжники?

Поки думаю про непотрібне - переходить до рук. Починає фіксувати з правої, а завершує - лівою.

- Чудово, - задоволено прокочується його голос та бере мене за підборіддя. Підіймає його. Я очі незмінно - донизу.

- Подивися на мене, - тихо наказує Роман.

Зустрічаюся з його розширеними чорними зіницями, які майже пожирають блакитну райдужку. У цих чорних палахкотливих вогнях чітко бачу своє відображення, а також гігантську хіть, яка  пронизує його тіло.

- Ти хочеш, щоб я тебе відшмагав падлом? - запитує, стискаючи трішки сильніше моє підборіддя.

- Хочу, - даю швидко відповідь.

- Із якого мені почати? - проштрикує наскрізь поглядом.

- Я не знаю, - моментально розгублююся. - Хай Господар сам обирає, який він жадає.

- Я хочу почути твою відповідь.

- Тоді шкіряний, - вибовкую.

- Молодець, - відпускає моє підборіддя.

Роман різко відходить від стола та береться за падл, який уже торкається моєї спини.

Прохолодний та страшний.

Загребельний малює ним візерунки на шкірі, мов мороз на вікні. Чудернацькі та дивні. Одночасно цим підіймає градус страху та збудження…

Так.. саме збудження…

Я відчуваю, як воно приємно вібрує та ниє внизу живота. Викидає у кров сильне бажання та хмільне задоволення.

А ось виводження прохолодним падлом «картин» - пришвидшує серцебиття та додає адреналіну.

Я готуюся до удару, але він усе не настає. Роман "катує" очікування. Зовсім не поспішає, чим загострює мої відчуття до максимуму. Навіть відчуваю його подих та здригаюся, коли інша рука торкається моїх сідниць, які починає нещадно та жадібно розминати. Падлом дій не припиняє.

- Тобі подобається? - запитує.

- Так, - відповідаю. Він сильніше стискує мою праву сідницю, а по лівому стегну роздається перший удар, який прошпарює мою шкіру.

- Так? - перепитує Роман. - Нічого не забула додати?

- Так, Господарю, - квапно виправляюся.

- Уже краще, - роздається черговий удар - по лівій. - У тебе так гарно червоніють сідниці, що аж хочеться повністю їх зробити такими, - озвучує та шкіряний падл одразу запалює праву.

Зробити поле червоних маків… Либонь, завтра я не зможу сидіти з такими погрозами.

Тепер невидимі візерунки вимальовує на сідницях, а інша рука торкається моїх пелюсток. Проводить по них.

Я тихо стону. Роман торкається роз'ятреного та налитого збудженням клітора, який вже весь у волозі. Робить декілька кругових рухів - дражнить.

Забирає солодкі пальці та три несильні удари падлом по сідницях, а там  ще декілька слабкіших.

Але цього вистачає, аби я нині відчувала, як моя п'ята точка пощипує та "палає". Маки починають квітнути…

Чую як Роман відкидає падл у сторону та дає вустам поцілунок у сідницю. Трішки зі зубами.

Пробирає наскрізь від цього "поцілунку". Від нього вигинаюся та стогну. Дарує ще один, а одразу за ним удар рукою і слова:

- Слухняна дівчинка… Будеш далі так гарно поводитися - відтрахаю до втрати пульсу.

- Буду слухняною, - випалюю та…

Сідниці отримують новий  «подарунок» - силіконовим падлом. Ним удари зовсім не такі. Вони пронизливі.

- Знову неповна відповідь, - дістаю зауваження від Романа.

- Господарю, - додаю, сіпаючись - удар.

- А чому ти хочеш бути слухняною? - проводить ребровою частиною падла між сідницями та йде нижче. Торкається ним клітора. Грається з ним.

- Бо це приносить задоволення Господарю, - дихаю через ніс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍