Олександра Малінкова - В кроці від кохання, Олександра Малінкова

ГЛАВА 58

     Емілія.

    Марк зупинив автівку на парковці поряд з офісом. Декілька працівників нашої фірми ловили гав біля входу в будівлю.

- Може треба було висадити мене десь за рогом? - тихо промовила.

- Чому це? - здивовано запитав Марк.

- По офісу плітки підуть. - зітхнула я.

- Мені байдуже, ти моя дівчина. - спокійним тоном відповів і поквапився відкрити переді мною дверцята. 

     Ще й руку поклав на талію, коли ми крокували до будинку. От же ж!

- До початку робочого часу дві хвилини! Досить тут огинатися, мерщій по робочим місцям. - поквапив співробітників, ті одразу помельтешили слідом за нами.

     “Тільки б не почервоніти від їх “липких” поглядів. Відчуваю себе так, наче оголена зараз.”

    Коли вдвох дісталися приймальні, Марк легенько поцілував мене у губи і побажав гарного дня, а сам почимчикував до свого кабінету.

    Зробила йому каву, навіть цього разу таку як він любить. Одне діло це робити для нахабного шефа, а інша для коханого хлопця. Відчуйте різницю! 

    Занесла горнятко і поставила на кутик столу.

- Еміліє, будь ласка, віднеси в відділ кадрів цю теку. - ніжно промовив, та скористався можливістю, ковзнув долонею по моїм ногам вище до сідничок. 

- І що там? - поцікавилася, але прибирати його настирливу руку точно не поспішаю. - Маю надію, ти не збираєшся позбутися моєї присутності в приймальні?

     Так і не дочекавшись відповіді Марка, відкрила теку і поглянула що ж там.

- Наказ про переведення Єлизавети Івленко на рівнозначну посаду іншого офісу фірми? - здивовано поглянула йому в очі.

- Це для твого спокою! - підморгнув він.

     Перегорнула цей аркуш паперу, і дісталася до наступного.

- Наказ про переведення Єгора Петренка на рівнозначну посаду…? - знову поглянула на Марка.

- А це вже для мого власного спокою! - потягнув мене до себе і ось я вже знову на його колінах.

- Я скучив. - прошепотів на вушко, викликавши мурахи по всьому тілу.

- Пане шефе, може Вам пігулочки для пам’яті попити? Ще година не минула після останнього разу. Скучив він! - видала я.

- Я завжди голодний на тебе! - припадає до моїх губ.

    Та все ж таки прийшлося знову зіскочити, бо в двері тактовно постукали, а вже за мить я віталася з Віктором Івановичем. 

 

     Ліза.

- У сенсі перевід в інший офіс? - заверещала я. - Це з якого такого дива. 

- Ну напевно, генеральному не сподобалося те, що ти розпускала плітки про єдину доньку його найліпшого друга та партнера. - відповів Єгор, споглядаючи папірець і про своє переведення теж.

- У сенсі доньку партнера!? Та я в очі не бачила ту дівку! Що ти верзеш! - обурилась я.

- Помилочка. - протягнув Єгор.

- Емілія? - припустила дівчина з нашого відділу, яка опинилася поряд.

- Хто? - я аж присіла. - Не може бути? Хіба доньки багатіїв одягаються з бабусеної шафи?

- Може не всі афішують свій статус! - знову додала Елька. 

- Розумниця! - навіть Єгор її похвалив.

- А тебе за що Єгорчику? - я підозріло примружила очі.

- Ну-у! Ти ображала, а я навпаки, спробував залицятися і отримав попереджальну картку від шефа!  Звідки мені було знати, що він і сам накинув око на цю малу! 

- А який в неї чудовий голос. - Елька знову вставила свої п’ять копійок.

- От і йди тепер цьомкни її, може не виженуть! А ще подруга називається. - в’їдливо відповіла дівчині, а сама почала скидати в коробку свої пожитки.

    “Це ж треба було попасти так! А тепер ні майбутнього статусного хлопця, ні нормального розташування робочого місця. Та до того офіса діставатися дві години треба! Не пощастило!”, - зціпила щелепу я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍