Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

людські, городи й села порожні і де дикії звірі живуть, там люди поселялися, ховаючись від варварів. Був тоді благочестивий і завждипам'ятний великий князь київський та чернігівський Михайло, син Всеволода Красного внук Олеговий, що змолоду звик до чеснотливого життя; Христа-бо полюбив і йому від усієї душі служив, і світилося в ньому душевне беззлоб'я, був-бо покірливий, і смирний, і любовний до всіх, а до жебраків вельми милостивий, молитвами ж і говіннями завжди догоджав Богові, і всіма добрими ділами прикрасив свою душу, щоб бути їй красним поселенням Бога, Творця свого. Мав же цей благочестивий князь улюбленого собі боярина, що був йому подібний у всіх чеснотах, на ймення Теодор, з ним-бо й душу свою за Христа поклав, постраждавши від поганого Батия, як про це явить подальше слово.

Коли був той добровірний і христолюбивий князь на великому княженні Київському, прислав злочестивий Батий татарів своїх подивитися Київ, ті-бо побачили величність та красу його, здивувалися і повернулись та й розповіли Батию про преславне місто Київ. Знову ж послав Батий до князя Михайла в Київ, зваблюючи його, щоб поклонився йому. Великий князь Михайло розумів звабу їхню, що лукавством хочуть узяти город і спустошити його. Почувши ж про безбожних тих варварів, котрі всіх, хто й волею піддався і поклонився їм, немилосердно побивають, звелів послів тих погубити. По тому, довідавшись про перебування великої татарської сили, що у великому числі (було тоді воїнства шістсот тисяч), як сарана на всю землю Руську найшла, і взяла міцні міста, та втямивши, що неможливо Києву від ворогів, що наближаються, бути цілому, втік із боярином Теодором в Угри і став прибульцем у чужій землі, тиняючись і ховаючись од Божого гніву, слухав-бо того, що каже: "Сховайся трохи, ледь-ледь, доки мине гнів Господній". Коли відійшов він із Києва, інші князі руські, що входили в Київське князівство, не змогли захистити Києва від нечестивого Батия, що прийшов з усією своєю силою, взяв Київ, так само й Чернігів та інші великі й міцні руські міста та князівства, і вельми спустошив його вогнем та мечем у літо від буття світу 6748, а від воплочення Бога Слова в літо 1240. Тоді преславний і превеликий престольного великого князівства Руського город розорений був вкінець рукою христоненавистних поган; упали від меча агарянського сильні; люди, одні побиті, інші в полон відведені були, чудові Божі церкви осквернені й попалені, що сповнилося за словом Давидовим: "Боже, погани ввійшли до спадку Твого, осквернили церкву святу Твою... рабів твоїх трупи вони віддали на поживу птаству небесному, тіла твоїх преподобних — звірині земній. Вони розливали їхню кров, немов воду ... і не було погребальників". Князь Михайло, почувши про таке, що в руській землі учинилося, ридав невтішно за єдиновірною своєю братією і на запустіння землі своєї. Також довідався він, що людям, котрі залишилися, а їх небагато було, хто уникнув меча та полону, звелів нечестивий цар безбоязно на місцях своїх жити, данини наклавши на них. І численні руські князі, що втекли в далекі країни і в чужі землі, почувши про те, поверталися на Русь і, кланяючись царю нечестивому, приймали свої княжіння, і , данину йому подаючи, жили в розорених своїх городах. Отож і благочестивий князь Михайло із боярином своїм Теодором і з усіма людьми своїми повернувся із блукань, зволяючи данину подати царю нечестивому і на батьківщині своїй, хоч і спустошеній, жити — це ліпше, ніж прибульцем бути в чужій землі. И прибув спершу до Києва, й побачив міста свої спустошені, і до небес подібну церкву Печерську напіврозорену, плакав гірко, тоді пішов у Чернігів. І ледве трохи відпочив з дороги, почули татари про повернення його, прийшли від Батия й почали кликати його, як і інших князів руських, до царя свого Батия, кажучи: "Неможливо вам жити на землі Батиєвій, не поклонившись йому, ходіть-бо і віддайте йому поклона і данниками йому будьте, і так у житлах своїх пробувайте". Було ж таке у нечестивого царя уладження: коли котрий із князів руських прийде йому поклонятися, то волхви та жерці татарські їх брали і вели через вогонь, а коли що несли в дар цареві, від усього того по малій якійсь частці брали і в огонь метали. Ті ж, що приходили через вогонь, мали поклонятися ідолам Кану, і Кусту, і Сонцю, і тоді їх ставили перед царем. І багато князів руських через страх перед царем і щоб узяти князівство своє, так чинили, через вогонь проходили та ідолам кланялися і діставали від царя, що просили.

Почув про те благочестивий князь Михайло, що багато хто із князів, звабившись славою світу цього, поклонялися ідолам, пожалів вельми і з ревності до Господа, Бога свого, намислив іти до царя неправедного й найлукавішого від усіх на землі і дерзновенно перед ним ісповісти Христа, і кров свою за Господа пролити. Таке намисливши і запалавши духом, закликав вірного свого радника Теодора-боярина й оповів йому думку свою. Той же добророзумний і вірний був, похвалив такий намір пана свого й обіцяв не відступити від нього до кончини, але вкупі із ним за Христа покласти свою душу. І так радилися обидва, утвердили слово, щоб неодмінно й обов'язково іти й померти за ісповідання Ісус Христове. Вставши [рано], пішли до отця свого духовного на ім'я Іван, хотіли йому звістити раду свою. І прийшли до нього, тоді каже князь: "Хочу, отче, іти до царя як і всі руські князі". Духовник важко це слово сприйняв і з глибини [душі] зітхнувши, рече: "Багато там, ідучи, й душі свої погубили, сотворивши волю цареву і поклонившись вогню й сонцеві, й іншим ідолам. І ти, коли хочеш, іди з миром, але тільки молю тебе, щоб не наслідував їм і не учинив того, що вони сотворили заради тимчасового княжіння, щоб не йшов ти крізь вогонь нечестивих і мерзьким богам їхнім щоб не поклонявся, один є Бог наш Ісус Христос, і хай ніщо не ввійде із поганої ідоложертвенної їжі до вуст твоїх, щоб не погубив ти душі своєї". Князь же із боярином кажуть: "Ми хочемо за Христа пролити кров свою і покласти за нього душі наші, хай доброприємною жертвою йому будемо" . Те почувши, Іван порадів духом і, веселими очима на них глянувши, рече: "Коли так учините, блаженні будете і, в цьому останньому роді новоявленими мучениками наречетеся". Повчивши їх достатньо від Євангелія та від інших книг, причастив їх божественних таїн тіла і