Роберт М. Вегнер - Оповістки з Меекханського прикордоння. Північ-Південь

це не допомогло. З-під прикритих повік з’явилася одна сльоза, потім наступна. Тоді її голос також їй зрадив.

— Чому… чому це все так важко, — прошепотіла вона. — Чому ти не можеш бути звичайним чоловіком — купцем, солдатом, або просто робітником?

Він не знав відповіді. Знову.

— Людина вирішує свою долю не сама.

— Ох, благаю, припини. Я не хочу зараз говорити про призначення.

Потягнула його до ліжка.

— Пам’ятаєш, що ти сказав, коли я прийшла до тебе вперше?

— Так. Що я буду до тебе добрим.

— Тож будь до мене добрим. І кохай мене. Кохай мене, Йатеху. Як ніколи раніше.

* * *

Він вийшов у ніч, як бандит, злодій, щур. Тікав із будинку людей, які останні три роки були його родиною, годували його, вдягали, виказували приязнь, пошану та любов.

Іссарам не повинні приймати жодної з цих речей із рук чужинців.

Він одягнув ті самі шати, в яких колись прибув сюди: стару, брудну хаффду, чорний екхаар, зношені сандалії. Він не мав права забирати звідси нічого, чого не приніс. Він і так украв надто багато.

Всунув мечі до піхов, кинджали пішли на своє місце, по одному на кожну гомілку, один на лівому передпліччі. Останній він не взяв.

Ще раз перевірив двері. Замкнені. Підійшов до вікна, визирнув, до дерева було лише кілька стоп.

Коли він уже опиниться назовні, проблем із тим, щоб залишити садибу, не буде.

Він ще раз глянув на ліжко.

— Я казав тобі, сейкві аллафан, що кохаю тебе більше за життя, — прошепотів він. — Я не можу взяти тебе в гори. Не можу приректи на роки темряви та на кам’яне коло.

Глянув на бліде обличчя місяця.

— Ти бачила моє обличчя, Ісанель. Я не міг… не міг…

Іссарам завжди носить у серці закон гір.

Відчув на щоці сльозу. Уперше з того моменту, коли довідався, ким була сліпа жінка.

— Вибач… — подумав про людей, з якими провів стільки часу. — Вибачте мені всі.

Дівчина, яка лежала на ліжку, не відповіла. Не могла. У її грудях стирчало руків’я іссарського кинджала.

Воїн глянув на неї востаннє.

— Прощавай.

Зі спритністю гірського кота стрибнув на найближчу гілку.

У мить, коли вранці в будинку здійнявся лемент, він був уже далеко.

ЯКБИ Я МАЛА БРАТА=

Чоловік вийшов із глибокої тіні просто в розжарену сонцем пустелю. Мить тому він покинув передпокій афрааґри — довгий вузький каньйон, який вів у глибоку котловину, сповнену круглими садибами і куди сонце заглядало ледве на годинку чи дві денно. Там було досить прохолодно. Тут жар падав на нього, ніби сонячний молот у руках якогось мстивого бога. Не було де сховатися. Біля підніжжя цих гір починалася пустеля Траваген, яку також називали Іссарським Прокляттям: місцем, де, як казали, навіть демони вогню шукають притінку. Паршива місцина.

Прибулець кілька хвилин стояв нерухомо, так ніби нестерпна спека жодним чином на нього не впливала. Не був іссаром, не закривав обличчя й убраний був як мешканець північних рівнин: у темну сорочку та зелений лляний кубрак, у штани піщаного кольору та шкіряні чоботи. На поясі мав прямий меч. Аніскільки не пасував до цього місця.

Поволі повів поглядом навколо. Був полудень, найгірша пора дня. Каміння й валуни, що застилали тутешні землі, майже не давали тіні. Жар лився з неба, відбивався від рівнини, з кожним віддихом ліз у ніс та рот. Сушив, пробуджував спрагу, ніс обіцянку повільної та болісної смерті. Гаряче повітря оздоблювало виднокрай міражами.

Чоловік відвернувся в бік темної щілини на схилі гори. Обличчя, вкрите шпакуватою щетиною, викривилося у гримасі, яку було непросто зрозуміти. На мить він зникнув у тіні, аби знову звідти вийти, тягнучи за вузду осідланого коня. Жеребчик ішов неохоче, форкаючи та трусячи гривою. Схоже, вважав, що хоча б хтось із них мав зберігати розум. Його хазяїн на поведінку тварини уваги не звертав. Підтягнув попругу, перевірив речі, всунув ногу в стремено.

— Тож правду про вас кажуть, — почувся за спиною жіночий голос. — Вважаєте, що весь світ повинен вам підпорядковуватися, гнутися під вашою волею, скавчати біля ваших ніг, наче цуценя після копняка.

Він блискавично озирнувся з наполовину витягнутим із піхов мечем.

— Вирушати зараз з оази — це смерть, — продовжувала жінка. — Погана смерть у гарячці, поті та маячінні. Не знаю тільки, чому ти хочеш приректи на неї ще й коня.

Чоловік не мав гадки, як їй вдалося підійти до нього так близько. Забажай вона його голову… два талъгери, короткі шаблі з подвійною кривизною клинка, недбало висіли на її поясі, загрожуючи паскудною смертю кожному, хто образив би їхню власницю. Чоловік знав, що в горах не кожна жінка мала право носити таку зброю. Озброювалися так лише ті, хто нарівні з чоловіками йшов у бій. Піхви обох шабель були білими.

Вона стояла за три кроки від нього. Якби хотіла його вбити… Як для жінки була високою, і хоча довгі, до землі, шати кольору навколишніх скель закутували її до самих стоп, він міг сказати, що вона струнка і, найімовірніше, смертельно спритна. Обличчя, вочевидь, мала закрите. Голос говорив: жінці не більш ніж двадцять п’ять. Дуже молода, як на талъгери в білих піхвах.

Він мовчав.

— Це мій кінь і моя дорога, — промовив нарешті. — І якщо на це буде воля Матері, також і моя смерть.

Вона лагідно похитала головою.

— До твоєї смерті мені справи немає. Мені шкода коня.

Він відпустив руків’я меча.

— Що тобі до цього, незнайомко. Іди своєю дорогою.

У цьому місці, відразу біля племінного поселення, такі слова були найпевнішими, якщо треба було звернутися до іссарської жінки. Відчував, як вона його розглядає. На такому сонці густа запона, за якою вона сховала обличчя, давала їй перевагу. Йому доводилося мружити очі.

— Ти так ставишся до всіх і в своєму роду? — нарешті запитала вона. — Підпорядковуєш їх власним забаганкам, ризикуєш їхнім життям, змушуєш, щоб вони йшли за тобою проти своєї волі?

— Якби я так робив, моя дочка досі була б жива. Я видав би її заміж уже два роки тому. Не побачив би її зґвалтованою та вбитою твоїм одноплемінником.

Вона навіть не здригнулася.

— Ці слова негідні тебе, купцю. Ти ганьбиш ними ім’я своєї доньки. А також ім’я незнайомця, який її вбив.

— Це не був незнайомець, — він зробив крок у її бік. — Це Йатех д’Кллеан, проклятий усіма богами ґвалтівник і вбивця, член твого проклятого племені.

Вона не відступила, лише трохи нахилила голову