Шевчук Валерій - Роман юрби, Шевчук Валерій

Коли отак комусь розказати про те життя, то міг би тільки покрутити біля лоба пальцем, але Вася Равлик не був, як то кажуть, чокнутий; здається, він по-своєму ту Раю полюбив. Не так полюбив, щоб молитися на неї, щоб завойовувати її серце і зв’язатися подружнім зв’язком, аби вік прожити, а може, лиш клаптиком серця, ну, може, половиною серця — друга половина була холодна і навіть ворожа до Раї. Отож мучився від того, що повівся з нею грубо, а з іншого боку, не міг себе й не виправдовувати: як інакше? Не буде ж він весь час її прислужником, подумав Вася, і в ньому заграла чоловіча гординя. "А коли ти є прислужником сам собі, — спитав його єхида-равличок, — то яка різниця: на одного звариш їсти чи на двох, для одного підметеш хату чи для двох, для одного застелиш ліжко чи для двох?"

Вася помив картоплю й поставив варитися. "Кат із нею, — подумав милостиво, — хай собі живе". Аби тільки не шлялася, бо тут він із собою нічого вдіяти не може, а вона, здається, вже не буде шлятися. Пішов зазирнути до спальні: Рая спала. Дивовижну мала здатність до сну. Спала вночі, спала вранці, спала з обіду і хіба ввечері виглядала бадьоро. Коли ж він дивився телевізора, то спала і ввечері. Здавалося: не буди він її, спала б, не прокидаючись, цілу добу.

Зрештою, він такий експеримент вирішив якось учинити. Не будив її до сніданку — вона проспала до обіду, не будив на обід — проспала до вечері. Тоді він повечеряв і до півночі дивився телевізор (було то у вихідний, а мав він вихідні у середу й неділю) — Рая спала. Спокійнісінько проспала до ранку, й він злякався: коли її не будити, то чи не впаде у летаргію? Отож уранці, йдучи на роботу (був тоді на першій зміні), він її розштовхав, і вона, як звичайно, прокинулася й пішла поснідати, а по сніданку спокійно повернулась у ліжко. "Нє, вона таки ненормальна! — думав він, з маху виходячи на Просиновську гору, але що мав удіяти? Навіть цікаво стало: невже коли він її не битиме й не виганятиме (той епізод з танцями можна вважати за випадковий), вона так і житиме біля нього, як сомнамбула чи, швидше, як кішка. "Ну й нехай буде кішка, — думав розважливо Вася Равлик, задихано долаючи останні метри гори, — тримають же люди дома всяку живність!"

Коли ж повернувся з роботи, думки в нього були інші. Сів на ослінці в кухні й, слухаючи соковитий булькіт картоплі, закурив і задумався. Ситуація, в яку потрапив, була безвиглядна. Як жінкою, він Раєю вже наситився і не чіпав навіть по кілька день, на що вона також не ремствувала, а відчувати, що в твоєму домі весь час хтось спить, теж було якось некомфортно. До хатньої роботи він її, напевне, не привчить, то, може, десь виходити з нею на люди: в кіно, театр, на річку, на човні покататися чи на катамарані, яких цього року випустили на річку кільканадцять; можна було б піти в кафе, на танці, на гойдалки й атракціони, піднятися разом на чортовому чи б пак оглядовому колесі, пограти біля ігрових автоматів — може, так він зможе її розважити. її і себе, бо сидіти весь час у хаті Васі Равлику, незважаючи на таке прізвисько, таки не хотілося, він уже, відверто кажучи, знудився, бо скільки ж можна? Ще молодий, хоче розваг, хоче руху, а не тільки цього елементарного животіння, коли вона спить, а він їсти варить або щось робить у домі чи біля нього.

Вася Равлик був хлопцем рішучим, отож він торкнув ножем картоплину в кастрюлі, а що не зварилася, рушив до спальні й Раю безцеремонно розбудив.

— Слухай, ти в кіно ходити любиш? — спитав.

— Нє, — злякано мовила вона.

— Та не бійся, дурна, — засміявся Вася Равлик. — Я от тут сидів і думав: сидимо в хаті, як сичі, й нікуди не ходимо.

— А я й не хочу кудись ходити, — боязко сказала Рая.

— На танці ж бігала.

Вона затремтіла.

— Ти мене за це вже бив.

— Та брось ти! — плеснув її по голому коліні Вася. — Дурний був, що такого не тямив. Розважитися нам треба. Хочеш, підемо на танці.

Вона закрутила головою.

— Нє, я туди більше не піду.

— Ну, гаразд, підемо на гойдалки, чортове колесо, карусель.

Подивилася на нього, може, з невеличким інтересом.

— Я там ніколи не була.

— Ну, ти й справді ніби з лісу вискочила, — сказав Вася Равлик. — Як та Мавка з "Лісової пісні".

— З якої пісні? — спитала Рая.

— Ну, книжка така є. В школі учать. Мавка, Лукаш, ти що, ніколи не чула?

— Нє. Вони на чортовому колесі каталися?

— Хто?

— Ну, що ти казав.

— Ще й як каталися, — мовив, усміхаючись, Вася Равлик. — Вдягайся!

Слухняно встала й накинула на себе плаття. Вася пішов на кухню, картопля вже доварилася. Зцідив її і засмачив маслом. Тоді накрив покришкою й потрусив.

— Іди їсти! — гукнув.

Вийшла на кухню боса, але вже з начорненими й насиненими очима.

— А ти не можеш не мазатися? — спитав, розкладаючи тарілки.

— Нє, я так красіва.

— Думаєш?

— Ну да, — мовила, нахмурившись.

— По-моєму, ти краща, не мазавшись.

— Так модно, — шепнула вона, опускаючи начорнені вії.

Вони поїли, і вона завершила свій туалет. Наваксила губи, поклала на щоки рум’яна і ще більше начорнила й підсинила очі. Вася Равлик тим часом одяг костюма під білу сорочку без краватки, а туфлі начистив. Рая взула свої на височезному підборі, і Вася Равлик, зирнувши на неї, подумав, що їм доведеться пройти під списами поглядів вуличних пащекух. Тож легковажно завуркотів якусь пісеньку без мелодії і ретельно зачинив хату.

І ось вони вже на вулиці, Рая взяла його під руку, а він задер кирпу, бо не проста це річ — пройти по втиканій, ніби сонячні пасмуги, списами поглядів пащекух вулиці. Рая байдуже несла густо наваксоване личко, кучугура її волосся залишилася нерозчісана і робила те личко зовсім малим. Сонячне проміння пронизувало її тонку сукенку, і всім пащекухам, що повстромляли в повітря списи поглядів, було увіч видно, що вона принаймні без сорочки. Сочки перс виразно проступали через матерію, і пащекухи чудово бачили, що вона й без станика. І вони зашелестіли язиками, а може, це дерева ожили довкола; Вася Равлик, сколихнутий тим шумом, раптово збагнув, що гойдатися йому з Раєю аж ніяк не можна, бо вітер збиває там дівочі сукенки часом аж занадто високо. На каруселях також дівчата затискають подоли між ніг, а він напевне знав, що Рая й не подумає цього робити, отож лишалися на атракціонах хіба літачки та чортове колесо. Тимчасом вони минули вікно рябої Надьки, і звідти блиснула в їхній бік скельцем підзорна труба; біля свого обійстя заклякла з відвислою щелепою Магаданша, а що тією щелепою й поворушити не могла, то Вася Равлик був урятований від щастя слухати звук пилорами, й ніхто його цього разу тією пилорамою не розпиляв. Звісна річ, він і не подумав привітатися з Магаданшею, і через те в її очах спалахнув жовтий вогонь, а Рая не зробила цього тим більше, бо знати не знала Магаданші. Через це Магаданша, все ще не можучи приставити долішню щелепу до горішньої, ображено рушила в бік підзорної труби рябої Надьки, адже була неймовірно уражена та ображена поведінкою Васі Равлика, а Вася Равлик про неї й думати не думав, його турбувало, як пояснити Раї, чого вони не кататимуться на гойдалці й каруселі, коли вона того захоче: не робитиме ж він утіхи численним роззявлякам Раїними знадностями. Отож він вирішив завести її до кімнати сміху, але вона там навіть не усміхнулася, хоч він, Вася Равлик, аж за живіт брався. Тоді Рая поводила в його бік оком, а личко її залишалося так само холодне й завмерле. Зате біля гойдалок вона ожила, але він потяг її далі.

— Ти ж казав, що на гойдалки йдемо, — мовила Рая.

— Казав, а передумав, — категорично відрізав Вася Равлик.

— А я хочу на гойдалку, — примхливо сказала Рая. — Ти обіцяв.

— Обіцяв, бо не подумав, — зашепотів Вася. — Глянь, як у дівчат плаття злітають.

— Так що, коли злітають? — спитала наївно Рая.

— Забула, що ти без нічого? — прошепотів Вася Равлик.

— Не забула, а шо?

— А те, що все твоє буде видно, — вже сердито сказав Вася.

— То й хай.

— Не заводь мене. Купиш білизну чи джинси, тоді підемо.

— А ти мені даси гроші на джинси? — спитала Рая.

— Дам, — так само сердито сказав Вася і поволік її від гойдалок. — Зовсім сорому не маєш!

— Як це не маєш? — спитала наївно Рая.

Але він потяг її і повз каруселі, хоч вона й на каруселі озиралась, адже обіцяв і каруселі. Вася ж зупинився тільки біля літачків.

— Не побоїшся? — спитав.

— Нє, — мовила Рая.

— Чекай, візьму квитки. І на чортове колесо підемо.

Стояла біля літачків байдужа й покинута, несмачно вдягнена й несмачно нафарбована, розпатлана, і до неї раптом підійшов так само нечупарно одягнений і розпатланий хлопець і щось їй сказав. Рая засміялася, хлопець узяв її під руку й повів геть, але Вася Равлик з квитками ледве їх наздогнав. Він схопив молодика за плече, і те безвольно смикнулось.

— Ти чого, зараза, забрав мою дівчину, — дихавично сказав Вася.

— Маруха сама пішла, — криво всміхнувся патлань.

— Пшов вон! — тупнув ногою Вася Равлик. — Морду тобі розвалю!

— Брось, паря! — сказав, криво всміхаючись, патлань. — Міліції всюдова повно. Хочеш поговорить, отойдьом!

— Я ще тебе знайду, — сказав Вася Равлик і повів із собою Раю, бо в їхній бік і справді вже дивився міліціонер.

— Ми ішо стукнемося! — сказав патлань.

— Чого ти з ним пішла? — люто спитав Вася Равлик.

— А ти не казав, щоб не йти, — злякано сказала вона.

— Ти що, хочеш покинути мене? То я тебе не тримаю.

— Це він мене повів, — злякано сказала Рая.

— І ти йдеш за кожним, хто тебе поведе?

— Ну да. А шо?

Щелепа у Васі Равлика відвисла десь зовсім так, як недавно у Магаданші, й він з відразою відчув, що стає схожий на ту чортову пащекуху. Ні, Рая вражала його не раз, але її здатності вражати залишалися невичерпні. Однак, Вася не для того вийшов на люди, щоб із нею скандалити.

— Будеш кататися на літачках? — спитав сердито.

— Ну да. Ти ж обіцяв.

Вона влазила до літачка, при тому плаття в неї аж так оголило ноги, що це викликало глибочезний інтерес в зарослого щетиною молодика, котрий біля тих літачків стояв. Вася Равлик позеленів, Рая ж лишалася незворушна, а коли вони закрутилися, то навіть трохи заусміхалася. Коли ж літачок зупинився, вона легко зіскочила на землю, а Вася Равлик ледве з літачка виліз — його понуджувало. Зарослий щетиною молодик усе ще стояв на місці й дивився на Раю з таким же інтересом, і Вася поспішив її від цього небезпечного місця відвести; вона ж, здається, розглядин щетинистого так і не помітила.