Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

class="p1">А тим часом Арторікс швидко плив напереріз течії, прямуючи до протилежного берега.

Поки з того берега вслід йому слали прокльони і оплакували долю Метробія, гладіатор щасливо дістався до другого берега, швидко попростував до Янікульського горба і незабаром зник у пітьмі, що все щільніше оповивала вічне місто.

Розділ XVIII

КОНСУЛИ НА ВІЙНІ. — КАМЕРІНСЬКА БИТВА — СМЕРТЬ ЕНОМАЯ

Після того як було втрачено всяку надію мати своїм вождем Луція Сергія Катіліну, гладіатори прийняли пораду Спартака навесні вирушити до Альп. Після переходу через Альпи гладіаторському війську розділитися, кожному повернутися до своєї країни і там намагатися підняти населення проти римлян. Спартак, обдарований розумом і проникливістю, що зробило його одним з найвидатніших полководців свого часу, зрозумів, що довша війна проти Риму в самій Італії може закінчитися лише перемогою квірітів.

Тому в кінці січня 682 року він виступив з Апулії на чолі двадцяти легіонів по п'ять тисяч бійців у кожному, — всього понад сімдесят тисяч прекрасно навчених і добре озброєних воїнів, — і приморським шляхом рушив через Самній.

Після десятиденного походу, дійшовши вже до землі пелінгів, фракієць довідався, що консул Лентул Клодіан збирає в Умбрії військо, приблизно з тридцяти тисяч бійців, щоб перерізати йому шлях до ріки Пад. Водночас з тилу на нього мав виступити з Лація другий консул — Геллій Публікола, — щоб своїми трьома легіонами і допоміжним військом відрізати гладіаторам шлях до порятунку і можливість повернутися в Апулію.

З усього було видно, що Сенат настільки занепокоєний цією війною і наляканий її небезпечністю, що послав у похід обох консулів. Вважаючи це дуже важкою справою, він дав їм дві величезні армії і наказав назавжди покінчити з гладіатором.

Обидва консули, тільки-но приступивши до виконання своїх обов'язків, зібрали армії: один — у Лації, другий — в Умбрії. Очевидно, досвід цієї війни — поразки претора Варінія, квестора Коссінія і навіть Ореста — нічого не навчили ні Лентула, ні Геллія. Консули чи то через заздрощі та суперництво, чи з неправильних міркувань не подумали спільно виступити проти Спартака.

Тому Спартак, довідавшись про наміри ворога, прискорив своє просування через Самній, вирішивши спочатку атакувати Геллія, якого сподівався зустріти на дорозі між Корфінієм та Амітерном.

Дійшовши сюди, він через місцевих рабів, які не насмілювалися втікати до табору гладіаторів, але подавали їм величезну допомогу шпигунством, дізнався, що Геллій усе ще перебуває в Анагнії, чекаючи кінноту, і що він не рушить звідти раніш ніж через два тижні.

Тоді вождь гладіаторів вирішив іти далі через землі піценів, де сподівався зустріти Лентула, який ішов з Умбрії, і розбити його. Потім він міг би повернути трохи назад, щоб розгромити Геллія і йти до річки Пад або, не звертаючи на нього уваги, просуватися до Альп.

В Аскулі Спартак дізнався від своїх численних вірних розвідників, що Лентул вирушив з Перузії через Камерін. Тоді Спартак зупинився на сильній позиції, ще більше її укріпив, збудувавши табір. Тут він вирішив чекати чотири-п'ять днів, які потрібні консулові, щоб дійти до Камеріна, де Спартак збирався зустрітися з ним у бою.

Вранці другого дня після побудови табору Спартак на чолі тисячі вершників виїхав розвідати місцевість. Він їхав попереду свого загону, охоплений невеселими думками.

Про що він думав?

З того часу як Евтібіда стала коханкою Еномая і запаморочила йому голову своїми похвалами його здібностям, Еномай став похмурий, мовчазний. Кілька разів він показував, що вже не відчуває до Спартака колишньої поваги й любові. На військовій нараді начальників під Гнатією, після того як Катіліна відмовився очолити гладіаторське військо, лише один Еномай виступив проти рішення йти через Альпи до своїх країн. Свою незгоду прийняти цю пораду він висловлював різко і брутально по відношенню до Спартака, вживав якісь темні і загрозливі слова. Щось плутано і загадково говорив про тиранію, про зарозуміле властолюбство, якого, мовляв, більше несила терпіти, про те, що гладіатори повстали заради рівності, але це слово стало порожнім звуком при диктатурі, яку вони терплять і яку вже годі терпіти, мов малим дітям, що в усьому слухаються вчителя.

Спартак схопився, страшенно розгніваний дикою вихваткою германця, потім примусив себе сісти і відповісти ласкаво і лагідно, заспокоюючи дорогу йому людину. Але Еномай, побачивши, що Крікс, Гранік та інші начальники схвалюють думку Спартака, розлючений вибіг з намету, не бажаючи бути присутнім на нараді своїх братів по зброї.

Тому протягом цих останніх днів фракієць був дуже стурбований поведінкою Еномая. А той уникав зустрічатися з ним. Коли ж випадково їм доводилося розмовляти один з одним, то Еномай ніяковів, відмовчувався і не хотів давати ніяких пояснень.

Еномай став озлоблений і зухвалий через підбурювання Евтібіди, але почував, як згасає його гнів при зустрічах з Спартаком, таким лагідним, дружнім і безмежно простим у своїй величі. Чесна душа германця повставала проти намовлянь гречанки, коли він зустрічався з великим полководцем.

Спартак шукав і не знаходив причин, які могли викликати таку несподівану зміну в Еномаєві. А тому що Евтібіді, яка прикидалася покірним ягнятком, вдалося зберегти в таємниці свій злочинний зв'язок з начальником германців, то чесному, щирому Спартакові не пощастило взнати про чорні інтриги Евтібіди, в яких вона так заплутала Еномая. Йому й на думку не спадало, що в дивній, незрозумілій поведінці його друга могла щось значити Евтібіда, про неї він майже ніколи не згадував.

Повернувшися з розвідки навколо Аскула, сумний і заклопотаний Спартак увійшов до свого намету і послав одного з контуберналів запросити Еномая до себе.

Контубернал пішов зПреторія виконувати наказ; але тільки-но Спартак сів і віддався своїм думкам, як той уже повернувся.

— Я йшов шукати Еномая, — сказав він, — і зустрів його на путі до тебе… Ось він сам.

Юнак посторонився, щоб дати дорогу Еномаєві, який спинився перед Спартаком і похмуро сказав:

— Привіт тобі… верховний вождь гладіаторів!.. Мені треба з тобою поговорити і…

— І мені треба з тобою поговорити, — перебив його Спартак, встаючи з місця, і дав знак юнакові вийти.

Коли той вийшов, він лагідно й ласкаво звернувся до Еномая:

— Прошу завітати, Еномаю, брате мій! Говори, що ти хотів мені сказати?

— Я хотів… — загрозливо й зневажливо, хоч і спустивши очі додолу, почав германець. — Мені… настогидло… бути іграшкою… твоїх примх… бути рабом, як у римлян… Я хочу воювати, але не хочу нікому служити…

— О, присягаюся блискавицями Юпітера! — вигукнув Спартак, складаючи руки і зводячи очі догори. — Та ти, мабуть, збожеволів, Еномаю, і…

— Присягаюся шовковими косами Фреї! — перебив його германець, підвівши голову і