Григор Угаров - Слідами вигнанця

навшпиньки й закляк. Там ворушилася чиясь постать. Трохи згодом при вході став бородатий та сивий, мов голуб, дідусь. Він був дуже слабовитий, аж тлінний на виду, й спиравсь на бамбукові костури.

Павел пополотнів, йому перехопило подих. Чи не снить він, бува? Ні, таки це не сон. Перед ним стояв його батько, але постарілий та хоровитий, з понівеченими ногами.

— Тату! — нарешті видихнув Павел.

Старий стрепенувся. Потерши запалені очі, він хитнувсь і ледве втримався на ногах. Довго дививсь на білого півголого чоловіка, а тоді, неначе щось пригадуючи, торкнувся неслухняними пальцями чола.

— Хто ти, парубче? — запитав він. Голос йому тремтів од хвилювання. — Звідки знаєш мою рідну мову?..

— Та це ж я, батьку! — тихим, зривистим голосом мовив Павел. — Твій син Павел!

— Павле, дитино! — заголосив старий і простяг руки до сина. — Та це ж таки ти!..

Вождь побачив, як білий бранець упав навколюшки й з очей йому побігли сльози; як кощаві вузлуваті пальці їхнього сани почали обмацувати його плечі, голову, обличчя; як змокли запалі зморшкуваті щоки старого; як він схвильовано зашепотів щось.

Тубільці, що оточили тин, спиналися навшпиньки, намагаючись краще роздивитись цю несподівану зустріч. Чувся тихий шепіт. Воїн-барабаш, який бив у лукулі, так і застиг, високо тримаючи дерев'яний цурпалок.

Приголомшений вождь не знав, що й робити. Він сподівався, що бранець буде підданий суворому допитові, як бувало досі після сутичок із португальцями, аж тут раптом сталося щось незбагненне. Що це за білий зайда? Хто він такий? І чому сана Балкан тримає його в обіймах?

Незабаром звістка облетіла все селище. Негри збуджено вимахували списами, стріляли в небо з луків і вигукували:

— Тано бома ділі-ділі! Тано бома ділі-ділі! (Наша біла людина має гостя! Наша біла людина має гостя!)

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ

Плем'я гаубау святкує. Вождь Гагама. Кілька зернин као. Капоко зустрічає знайому. Розповідь Донча Балкона. Гагама пропонує Павлові десять дружин. Прощання з племенем та носіями. Домбо вирушає в країну білих

І

Крізь тонкий прозорий міхур у вікно точилось м'яке місячне світло. Дощ, який раптово линув, так само несподівано й ущух. Зі стріхи збігала тоненька цівочка чистої води, яка блищала проти місяця, мов срібний ланцюжок, і дзюркала в колючках кактуса. Заколисливо порипувало гілля хлібного дерева.

Вже минала північ, а гамір у селищі не стихав. Дзвінко відлунювали в прозорих сутінках удари бубна, краяли тишу сопілки, гомоніли марімби. На майдані палахкотіла буйна ватра. Навколо неї гасала невгамовна молодь. Хлопці виконували танок перемоги. Схрещувались бамбукові списи, бриніла на тятиві стріла, брязкотіло наруччя. Швидко порожніли оздоблені гарним орнаментом бамбукові келихи. Хмільне тодді та густе пальмове вино на меду запалювали кров. Тубільці верещали, стрибали через багаття. Пооддалік мигтіли іскринами цибукаті люльки старих людей.

Гагама, вождь племені, сидів на леопардовому хутрі, раз по раз обтираючи долонею рясний піт з обличчя. Багато молодиків зійшло на небі відтоді, як він востаннє ходив у танок п'ятьох зірок гаубау. А зараз Гагама, всміхаючись, дививсь, як його воїни намагаються показати всім гнучкість і спритність своїх тіл, силу м'язів та вправність рук. Старі тубільці, оповиті темрявою, крадькома позирали на Гагамину усмішку. Давненько вже не бачили вони вождя в такому настрої. Люди милувались його пишною зачіскою, коштовною діадемою з діамантів та пір'я рідкісних птахів.

— Тано бома лі! Тано бома лі! (Біла людина добра! Біла людина добра!) — хором виспівувала молодь і навмисне викаблучувалась, щоб дзвінкіше бряжчало намисто та мідне наруччя.

— Тано бома лі! — вторили їм воїни.

Гагама також погойдувавсь у такт пісні, а діадема спалахувала проти вогню, немов на чолі у вождя повсідались різноколірні світляки.

Гаубау святкували! Можливо, цю мить кожен згадував про багатий урожай као, який уже майже ввесь обмолочено й зсипано до громадської комори. Якщо між плескатими камінцями стерти все зерно, то з нього можна спекти стільки білих смачних коржів, скільки пальців на руках та ногах в усіх людей племені, ба навіть більше. Маніока вродила так, як не пригадують навіть найстаріші люди, що пережили стільки молодиків, скільки гілок на старому баобабі.

А крім того, плем'я мало три вогненних луки: два з однією цівкою та один з двома, які Гагама колись виміняв за біленькі та зелененькі лискучі камінчики. Так порадив зробити сана Балкан.

Сьогодні Гагама вперше показав їх своїм воїнам, і вони тепер переконані, що ніякий ворог більш не наважиться напасти на їхню країну. Дівчина, яка втекла з полону, розповіла про силу вогненного лука білого боми. І всі тепер знали, що мукасекери вже ніколи не наважаться вдертись до громадської комори племені.

Біла людина навчила їх, як і де дістати солі, міцної та барвистої тканини, залізного знаряддя, гарного намиста, гвіздків тощо. Гаубау понесли багато шкіряних торбинок, повних білих та зелених камінчиків, аж на узберіжжя Великої гримучої річки, куди запливали араби-торгівці. Спочатку навіть Гагама недовірливо позирав на оті нікому не потрібні камінці, що за них португальці ладні були одне одному горлянку перегризти. Та коли послані люди поповертались назад і понаносили цілу хуру корисних речей, усі збагнули: біла людина розумна. Відтоді плем'я не залишалось ні без солі, ні без знаряддя, ані без гарних прикрас.

Про все це Павел довідався того самого вечора від Домба, коли сидів поруч з Гага-мою, а хлопець горнувся до нього, щасливий, що знову віднайшов свого любого гамбу.

II

Відчувши легкий дотик, Павел розплющив очі. В хатині вже було видно. Над ліжком схилився старий Балкан, спершись на свою бамбукову милицю.

— Чому ти не спиш, тату? — звівсь на лікті Павел. — І як ти аж сюди дошкандибав? Тобі ж важко ходити!

— Вже легше стало, синку, — зітхнув старий. — Та й як же його спати, коли знаєш, що турків-бусурменів попроганяли!