Віктор Васильович Савченко - Діти Мардука

«Кого?»

«Когось, з ким можна погомоніти без очей, рота і вух».

Тим часом Костя оглянув гіпс на передпліччі і бинти на голові. Його погляд спинився на рудому клоччі волосся.

— У шкільні роки цей начебто не був такий рудий, — зауважив.

Коли ми вийшли з палати, я розповів про курортника. На що Костя сказав:

— Треба розуміти, що оці, — він кивнув на двері палати, — очікували нового прибульця. А курортника тримали як скафандр для нього. Прибулець з потойбіччя втілився б у ту плоть і заходився б виконувати програму пекла. Вони й нас хотіли зробити такими ж скафандрами.

— Нас навряд чи, — засумнівався я. — У всіх чоловіків у машині, яка розбилася, були пістолети і по дві запасні обойми, — так сказали по радіо. З чого я роблю висновок — вони щодо нас мали інші наміри. Згадай, ти сам про це казав.

Щойно ми зайшли у кабінет Лікаря, як задзвенів телефон. Костя зняв трубку і, послухавши, запитав:

— Одна?.. В палату не бажано, він важкохворий. Нехай зайде до мене в кабінет. — Костя поклав слухавку і пояснив: — Нарешті до Гладуна хтось прийшов. Жінка якась. Може, погодиться побути сиділкою… А знаєш, я дав медсестрі свій цифровий фотоапарат і сказав фотографувати хворого щодня. Потім ці знімки я введу в комп’ютер і виставлю у хронологічний ряд — від першого дня перебування у лікарні, до останнього, коли його випишуть. Я його вилікую, падлу. І дам йому урок… Ну, ми з ним сиділи колись за одною партою. Правда потім я перейшов на задню, до Ксилантія, бо цей, коли писав контрольні, то прикривав рукою свою писанину, ніби я у нього щось скатував. Ну, сука! До речі, він не був тупаком. Просто мерзотою від нього тхнуло.

— Ти що, хочеш показати свою шляхетність? Перед темним?! Над цією грою у благородство він просто посміється. Ага, перед тим як нашле на тебе кілера. Бо це істота, яка живе за правилами писаними в пеклі. Людські закони, традиції, правила поведінки, набуті тисячами поколінь, для них нічого не важать… Є таке вчення «Транссерфінг». Одна з основних його тез полягає у тому, що мета, яку поставила собі людина, не сумісна з роздмухуванням власної значимості, або ж значимості того, що людина зробила. Ти, показуючи йому урок гонору, тим самим зведеш нанівець свої старання. Запевняю, ти не вивищишся навіть у власних очах… Досі я не завважував за тобою зарозумілості. Іди цим шляхом і, попри поневіряння, незабаром отримаєш те, чого прагнеш — повною мірою. — Мить я повагався, а потім додав слова, які мені хтось ніби продиктував: — Зовсім незабаром. А головне: «Не може бути дружби з темним…»

Раптом у мені повстав звір. Він прямо схарапудився. Саме у цю мить постукало у двері і в кабінет зайшла молодиця. Її одяг, комплекція, колір волосся, на якусь мить залишилися поза моєю увагою. У приміщенні-бо з’явилася приходько. Авжеж вона була прибулицею з потойбіччя. Тим часом звір у мені казився, але я поки що міцно вп’явся пальцями в його загривок. Це була тендітна білявка з усіма жіночими принадами, але очі мала невиразні — жовті в чорну цяточку, як у Алісії Бамбули. Для мене час немовби загальмувався — кілька секунд, поки вона входила в кабінет і роззиралася довкіл, перетворилися на хвилини. Я її не просто побачив очима звіра, який дивився з моїх зіниць, а й відсканував у свою пам’ять; разом з криваво-червоним ореолом її аури довкола постаті. Висновок був один: треба негайно забиратися звідси, бо ще трохи і звір випручається і розшматує її. Прочиняючи за собою двері, я завважив збентежене обличчя Лікаря. Либонь, його злякали мої очі, а не те, що я раптом вийшов. Я подався вглиб коридору, де була курильна кімната і туалет, щоб трохи оговтатися. Водночас звір у мені хоч і втихомирювався, але й не думав зникати. Він, якщо так можна сказати, стояв на чотирьох і дивився у всі очі. Минуло не більше трьох хвилин, коли я вийшов з туалету. Попереду побачив, як Лікар і його гостя зайшли в палату Гладуна. Раптом я чітко уявив, що зараз станеться. Прибулиця спробує заволодіти тілом Кості, тобто отримати знання, освіту, життєвий досвід, всю інформацію володаря тіла. Бачене цього прийшло до мене невідомо звідки.

… Я не повірив своїм очам: поряд з канапою, на якій відпочивають сиділки, стояла в обіймах парочка закоханих. Переді мною була гінка постать молодиці в коротенькій спідничці і напівпрозорій блузці. Жінка справді відповідала всім критеріям жіночності: тонка талія, широченькі стегна і стрункі ноги. Одна Лікарева рука лежала в неї на талії, друга — на сідниці. На лиці — він стояв обличчям до дверей — млів вираз ніги і пристрасті. Але очі, хоч і відкриті, здавалися сонними. Його ввели в транс. Мить споглядання відволікла мою увагу від звіра в мені, який пручався немов скажений. Він видерся з моєї хватки і чорною блискавкою влучив у спину молодиці. Та враз обм’якла і сповзла на підлогу до Костиних ніг. Мені здалося, що разом з нею від постаті Лікаря відходила якась енергетика. Так буває, коли комп’ютерник відміняє процес копіювання файла. Частина інформації, яка вже скопіювалася на жорсткий диск, зникає з нього. З тіла Кості, з його синьо-рожевої оболонки, відходила частина сутності приходька, що вже встигла увійти в його людську плоть. Це я бачив очима свого звіра. Як і те, що хворий під капельницею сіпнувся. Ну, не тіло, а його аура — червона до чорноти. Тим часом звір, зробивши свою справу, не зник, а стояв у мені напоготові. Тільки я вже не бачив аури довкола тіл.

«Ну, що, кнуре, не довелося пошушукатися!?» — сказав він.

«Ти про кого це?» — запитав я.

«Про гладкого. Він же очікував комісара».

Все що тільки-но відбулося, сталося в долі секунди. Так само швидко отямився й Лікар. Очі його налилися люттю, ніби щойно й не було в них розслабленості й ніги. Він просичав:

— Ах ти ж сука! — і вхопив жінку за волосся, щоб підвести її