Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

чи людей — неодмінно пов’язувалися з певною датою. Крім того, кожна будівля і навіть кожна її частина — то своєрідний кам’яний календар, бо визначає якусь дату або астрономічну подію.

Завдяки працям сучасних археологів учені вже досить точно прочитали ряд ієрогліфів майя, видовбаних на будівлях і стелах. Прочитали й відчули розчарування, бо виявилося, що всі написи — то тільки дати. Серед десятків тисяч написів ніде не знайдено жодного слова про життя та звичаї народу майя. Певно, таких написів на камені майя ніколи не робили.

Усі ці факти дали підстави твердити, що майя були раби свого календаря. Можна припускати, що й будівлі вони ставили не тільки, аби користуватися ними, а тому, що так треба було робити за календарем. Кожні п’ять, десять або двадцять років майя будували нову кам’яну споруду й ставили на ній дату, коли її зроблено. Іноді вони полегшували собі завдання — обкладали будівлю новою кам’яною оболонкою, позначаючи її і новою датою.

Отепер ми підходимо до самої суті справи. На будівлях старої держави, тобто в містах, розташованих на півдні, дати обриваються десь близько 610 року нашої ери. Приблизно з того самого року починаються дати на будівлях у Чічен-Іца, Майяпані, Ушмалі та інших містах північного Юкатану. Висновок з цього разючого факту може бути тільки один: майя покинули свої оселі зненацька і всі разом. Є підстави вважати, що то було добровільне переселення народу.

Як тільки вчені точно визначили, що таке переселення справді було, звідусіль посипалися різноманітні теорії, які силкувалися пояснити цю історичну подію. Найпершу тезу — нібито майя мусили покинути насиджені місця, втікаючи од загарбників — дуже скоро відкинули. Держава народу майя на той час досягла вершини своєї військової могутності, у сусідстві ніколи не було такого сильного племені, котре могло б напасти на неї, та й у руїнах не знайдено ніякого сліду навали. ймовірніше було твердження, що тих людей вигнала велика стихійна катастрофа або ж епідемія. Однак і проти цього погляду виникли серйозні заперечення. Після того, як минула небезпека, городяни, напевно, повернули б до своїх чудових стародавніх міст, а вони цього не зробили. І ще одне: північні міста так швидко розрослися, їхнє культурне й політичне життя розвивалося так бурхливо, що ніяк не можна припустити, ніби там жив народ, недавно винищений стихійною катастрофою чи епідемією.

Припущення, буцімто таємниця переселення полягала в раптовій зміні клімату, теж не витримує критики. Таку зміну відчули б і в Чічен-Іца — адже до нього по прямій лінії щонайбільше чотириста кілометрів.

Отак довгий час і не могли пояснити дивної долі народу майя. І тільки нещодавно археолог Морлей висунув теорію, яку вважають за більш-менш переконливу. Ось у чому вона полягає.

За своєю природою майя були людьми міста. А проте вони не могли існувати без хліборобської праці, без її продуктів, що основним із них тут була кукурудза. Вся культура, її розвиток, усе життя майя залежало од вирощування кукурудзи.

В суспільстві майя існували гострі класові суперечності, які ми наочно бачимо в забудові міст. Палаци аристократії і храми, побудовані з тесаного каменю, утворювали окремий район міста, своєрідну фортецю, яка захищала багатіїв од незадоволених мас трудящих. Довкола того кам’яного міста густо тулилися нужденні мазанки міської бідноти, від яких, певна річ, не лишилося й сліду.

Доля селян була надзвичайно тяжка. Частину продуктів вони мусили віддавати високим сановникам, частину — жерцям, і тільки третину могли залишити собі. Коли закінчувалась сівба, селян гнали в каменярні і на будови, де вони працювали аж до збору врожаю.

Відсталість і пиха аристократії, її відрив од життя народних мас затримали розвиток суспільства. Це особливо позначилося на сільському господарстві. Способи обробітку землі тут були надзвичайно примітивні, — майя не знали навіть рала.

Щоб виростити кукурудзу, селянин підпалював ділянку джунглів, потім на цій галявині робив загостреним патиком дірочки й кидав у них зерна. Коли виснажена земля переставала родити, селянин залишав це поле й переходив десь в інше місце, бо угноювати грунт майя не вміли. Покинута земля заростала дикими хащами, і тільки через багато років її можна було знову обробляти.

Шукаючи родючого грунту, селяни заглиблювалися в джунглі, відходили все далі й далі од міст, що їх повинні були годувати. Між містами й землею-годувальницею росли широкі смуги випаленого й виснаженого степу. Жити городянам ставало важче й важче, і нарешті в очі їм почав заглядати голод. Широкі простори, які були базою для розвитку культури майя, стали ні на що не придатні, народ побачив, що єдиний порятунок — це переселення. І в той час, коли на півночі виникла нова держава, старі міста поступово загубилися серед диких заростей, які знову захопили ті землі й понад тисячу років ховали од людського ока руїни стародавньої держави.

Цю теорію підтверджує цікавий дослід, що його зробив недавно датський вчений Аксель Стеенсберг. Намагаючись точно відтворити умови, в яких обробляли землю в. епоху полірованого каменю, він подався з своїми асистентами до Ютландії, викорчував там кам’яними сокирами трохи дубового лісу і за допомогою гострого патика посіяв овес. Перше літо овес родив добре, а потім з року в рік урожай швидко зменшувався, і вже на четверте літо розкорчована земля зовсім перестала родити.

За джерело історичних відомостей про міста нової держави є хроніки, написані мовою майя, але латинськими літерами. Написав ці хроніки XVI століття жрець Чілам Балам, тому їх і назвали «Книгами Чілама Балама». Це саме з них ми довідуємося, що на півночі Юкатану існувало три головні політичні центри — міста-держави Майяпан, Чічен-Іца та Ушмаль. Володарями Майяпана були жерці на чолі з королем-жерцем; усі вони вважали себе за безпосередніх нащадків білого бога Кукулкана і в зв’язку з цим носили штучні бороди. Зате в інших двох містах-державах — Чічен-Іца та Ушмалі — правили воїни з аристократичних військових каст.

1000 року нашої ери названі міста об’єдналися у федерацію. Але вже близько 1200 року між ними вибухла війна. Вождь армії Майяпана Унак Сед за допомогою найманців з племені тольтеків захопив і зруйнував місто Чічен-Іца, а його правителів забрав до себе як заложників. 1441 року пригноблені міста повстали. Очолив повстання князь Ушмаля з династії Хіу. Під його началом війська повстанців знищили дотла місто Майяпан. Після цього народ майя і вся його розбита, знесилена країна легко стали здобиччю ацтеків.

Коли прибули іспанські конквістадори, культура цього народу вже перестала існувати. Нащадки великих будівничих, митців і астрономів розпалися на дрібні слабкі племена. Вони розмовляли різними