Андре Жід - Фальшивомонетники

«Одіссею», пісню сьому. «Невблаганна» — саме такою має стати людина, яка уявляє себе доброчесною.

— Я радий бачити, що ви повернулися до літератури... якщо ви коли-небудь її зрікалися. Тож я запитую вас, доброчесний Струвілов, чи погодитеся ви стати невблаганним головним редактором журналу?

— Правду кажучи, мій дорогий графе, я мушу вам признатися, що з усіх нудотних людських випарів література видається мені одним з найогидніших. Я не бачу в ній нічого іншого, аніж бажання комусь догодити й комусь полестити. І я дуже сумніваюся, що вона може стати чимось іншим, принаймні доти, доки вона не зречеться свого минулого. Ми живемо на загальноприйнятих почуттях, які нібито переживає читач, бо він вірить усьому, що друкується. Автор спекулює на цих умовностях, які він вважає підвалинами свого мистецтва. Ці почуття звучать фальшиво, але вони мають попит. А що «фальшива монета вдає з себе монету добру», то на того, хто запропонує публіці справжні літературні твори, дивитимуться як на торговця словами. У світі, де всяк шахраює, саме щира людина виступає в ролі дурисвіта. Я попереджаю вас, що коли я візьму на себе керівництво журналом, то зроблю це тільки для того, щоб повипускати повітря з усіх роздутих бурдюків, щоб знецінити всі високі почуття та оті фальшиві векселі — слова.

— Чорт забирай, хотів би я знати, як ви за це візьметеся.

— Дайте мені якийсь час, і самі побачите. Я часто про це думав.

— Вас ніхто не зрозуміє, і ніхто за вами не піде.

— Так уже й не піде! Найобдарованіші молоді люди сьогодні вже зрозуміли масштаби нашої політичної інфляції. Вони зрозуміли, яка порожнеча ховається за вченими ритмами та звучними ліричними приспівами. Варто лиш подати пропозицію зруйнувати все це, й охочі взятися за цю справу завжди знайдуться. Хочете, ми заснуємо школу, яка не матиме іншої мети, як перекинути все догори дном?.. Вас це не лякає?

— Ні... Якщо ніхто не витопче мого саду.

— А поки що нам буде до чого докласти руки. Час для цього сприятливий. Я знаю людей, які чекають лише знаку, щоб згуртувати лави. Усі вони молоді й сповнені сил... Я знаю, ви надаєте цьому ваги. Але я вас застерігаю, вони не дозволять себе ошукати... Я часто себе запитував, яким чудом малярство так вихопилося вперед, а література дозволила собі далеко відстати? Як дискредитувало себе те, що в малярстві мали звичай називати «мотивом»! Чудовий сюжет — ха-ха! Художники сьогодні навіть потрет погоджуються малювати лише за умови, що ніякої схожости з оригіналом не буде! Якщо ми організуємо нашу справу добре, а в цьому ви можете розраховувати на мене, то не мине й двох років, як завтрашній поет вважатиме себе зганьбленим, якщо хтось зрозуміє, що він хоче сказати у своїх творах. Атож, пане граф. Хочете, поб’ємося об заклад? Будь-який сенс, будь-яке значення вважатимуться антипоетичними. Я пропоную трудитися задля зруйнування всього логічного. Як гарно було б назвати наш журнал «Чистильщики!»

Пасаван слухав, не зворухнувшись.

— До ваших однодумців, яких ви збираєтеся залучити, — запитав він після короткої мовчанки, — ви зараховуєте й вашого небожа?

— Молодий Леон — це високодостойний юнак і такий, що нікому не дасть обкрутити себе навкруг пальця. Навчати його — одна втіха. У кінці минулого навчального року він зумів випередити всіх відмінників і одержати всі призи. З початком цього року занять він б’є байдики. Я не знаю, що там у нього вариться в голові. Але я довіряю йому й не хочу надто набридати.

— Ви приведете його до мене?

— Якщо хочете, пане граф... То що з журналом?

— Ми про це ще поговоримо. Мені треба добре обміркувати ваші проекти. А поки що знайдіть мені секретаря. Той, якого я мав, перестав задовольняти мене.

— Завтра я пришлю вам малого Коб-Лафлера, з яким я маю зустрітися і який, безперечно, задовольнить ваші вимоги.

— Як «чистильщик»?

— Майже.

— А він мене не...

— Ні. Не судіть усіх за однією міркою. Це хлопець із дуже поміркованими запитами. Справжня перлина для вас.

Струвілов підвівся.

— До речі, — сказав Пасаван, — здається я ще не подарував вам свою книжку. На жаль, у мене вже не лишилося примірників із першого видання...

— Оскільки я не збираюся продавати її, то це не має ваги.

— Але наклад то був кращий.

— Оскільки я не збираюся читати її... До побачення. І завжди до ваших послуг — повірте, серце підказало вам правильний вибір. Маю честь відкланятися.

XII

ЩОДЕННИК ЕДУАРА

Привіз Олів’є його речі. Повернувшись від Пасавана, відразу сів за роботу. Перебував у стані спокійної і світлої екзальтації. Мене опанувала досі незнана радість. Написав тридцять сторінок «Фальшивомонетників», без вагань, без виправлень. Як ото нічний краєвид у світлі блискавки, уся драма постала переді мною з темряви, причому вона дуже відрізнялася від тієї, яку я марно намагався вигадати. Книжки, які я написав досі, тепер здаються мені схожими на ті басейни в громадських садах, що мають, можливо, дуже чіткі контури, але вода в них застояна і безживна. Тепер же я дозволяю їй текти своїм річищем, іноді швидко, а іноді — повільно, створюючи мережу струмків, контури якої неможливо передбачити.

X... вважає, що добрий романіст повинен, перед тим як почати свою книжку, знати, чим закінчиться її сюжет. Що ж до мене, то я дозволяю своєму сюжетові розвиватися як йому заманеться, я переконаний, що життя ніколи не пропонує нам таких завершень, які не можна було б розглядати, як нові вихідні точки. «Продовження, можливо, буде...» — такими словами хотілося б мені закінчити своїх «Фальшивомонетників».

Візит Дув’єра. Це справді дуже славний чоловік.

Оскільки я сам не поскупився на слова симпатії, то мусив витерпіти також і потік похвали на свою адресу, яка вельми мене бентежила. Під час цієї розмови я, знай, повторював собі слова Ларошфуко: «Я мало чутливий до жалости. І взагалі не хотів би відчувати її.... Я вважаю, що її варто лише висловлювати, але ретельно уникати, щоб вона вас справді опанувала». Але моя симпатія до Дув’єра була реальною, незаперечною, і я був розчулений до сліз. Правду кажучи, мої сльози, мабуть, принесли йому більше втіхи, ніж мої слова. Я думаю, він навіть забув про свій смуток, коли побачив, що я плачу.

Я був сповнений твердої рішучости не повідомляти йому ім’я спокусника. Але, на мій подив, він не звернувся до мене