Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Мама готувала пиріг. Її улюблений рецепт — із яблуками, корицею і трохи лимону, "щоб було з характером", як вона казала. На кухні було затишно, пахло спогадами, і серце билося трохи швидше, ніж зазвичай.

— Ти нервуєш? — спитала вона, не піднімаючи очей від тіста.

Я усміхнувся. Вона завжди знала, навіть якщо я мовчав.

— Трошки, — відповів я. — Але добре нервую.

Дзвінок у двері. Кроки. І ось ми стоїмо: я — між двома частинами свого світу, між минулим і тим, що, можливо, буде майбутнім.

— Добрий день, — пролунало м’яко.

Мама подивилась уважно, але тепло. Її погляд був не суворим — глибоким. Вона бачила не одяг, не поставу, а очі. Завжди дивилася саме туди.

— Заходьте, — сказала вона. — Я щойно дістала пиріг з духовки.

Розмова текла неспішно. Про книжки. Про музику. Про те, як ми познайомилися. А потім — тиша. Коротка. Глибока. І мама раптом усміхнулась так, як колись, коли я вперше написав своє ім’я без помилок.

— Добре, що ти тут, — звернулась вона до нього/неї. — Бо мій син — це цілий світ. І я рада, що хтось хоче пізнати його не поспішаючи.

Я нічого не сказав. Лише вдихнув. І відчув, що в тому диханні було все: вдячність, спокій і новий початок.

---