Томас Харріс - Червоний Дракон

просвітити лист у рентгенівському кабінеті. Потім з усіх боків розрізав конверт складаним ножиком і уважно оглянув внутрішню поверхню й аркуш на предмет якихось плям чи пилу – у разі чого, в Балтиморській лікарні є луги для дезінфекції рук, ще й аптека.

Не виявивши нічого підозрілого, він узявся читати:

Дорогий Вілле!

Ось ми вдвох, ти і я, спочиваємо по своїх лікарнях. Тобі дістався біль, а в мене відібрали книжки – про це подбав учений доктор Чилтон.

Ми живемо в примітивні часи, правда, Вілле? Епоха ані дикунів, ані мудреців. Півміри – ось її прокляття. Будь-яке раціональне суспільство уже б мене вбило або ж повернуло книжки.

Бажаю тобі швидкого одужання й сподіваюся, що вийдеш ти не дуже бридким.

Я часто про тебе думаю.

Ганнібал Лектер

– Я вам іще потрібен? – спитав інтерн, позираючи на свій годинник.

– Ні, – відповів Кроуфорд. – Де у вас піч, щоб палити відходи?

Кроуфорд повернувся за чотири години для наступного візиту, і Моллі вже не було ані в передпокої, ані в самій палаті реанімації.

Ґрем не спав. Він одразу вивів у блокноті знак питання, а знизу підписав: «Д. як помер?»

Кроуфорд йому розповів. Ґрем ще хвилину не ворушився. Тоді написав: «Утік як?»

– Отже, – розпочав Кроуфорд. – Сент-Луїс. Певно, Доларгайд шукав Ребу Макклейн. Приїхав до лабораторії, коли ми там були, й помітив нас. Його відбитки знайшли на прочиненому вікні в котельні – про них повідомили тільки вчора.

Ґрем зачиркав у блокноті: «Тіло?»

– Ми гадаємо, що то був хлопець на ім’я Арнольд Ланґ – він зник. Його авто знайшли в Мемфісі. Усі відбитки стерто. А мене за хвилину виженуть. Тож дозволь розповідати тобі все по черзі. Доларгайд дізнався, що ми в «Ґейтвеї». Тож випорснув від нас із фабрики й поїхав на станцію Servco Supreme, що між бульваром Ліндберґа й шосе 270. Там працював Арнольд Ланґ. Реба Макклейн повідомила, що минулої суботи Доларгайд погиркався з оператором станції техобслуговування. Ми вважаємо, що то був Ланґ. Тож він упорав Ланґа й відвіз його тіло до себе додому. Потім поїхав до Реби Макклейн. Вона саме обіймалася у дверях з Ральфом Менді. Він пристрелив Менді й затягнув його в кущі.

Зайшла медсестра.

– Заради Бога, ми тут справи поліції обговорюємо, – гукнув Кроуфорд і швидко заговорив до Ґрема, коли вона потягла його за рукав до виходу: – Він приспав Ребу Макклейн хлороформом і привіз до себе. Тіло вже було там.

Останню фразу Кроуфорд промовив у коридорі.

Аби почути решту, Ґрему довелося чекати ще чотири години.

– То він уже по-всякому з нею грався, типу, вбивати тебе чи ні? – сказав Кроуфорд, щойно зайшовши до палати. – Про операцію з ключем, що висів у нього на шиї, тобі відомо – це було лише для того, щоб вона обмацала труп. І розповіла нам, що стовідсотково намацала труп. Тож він їй усіляко морочить голову, типу, не можу дивитися, як ти гориш, і таке інше, а потім вибиває Ланґу мізки з дванадцятого калібру. Ланґ ідеально пасував. У нього так і так зубів не було. Може, Доларгайд знав, що в більшості пожеж верхньощелепна дуга лишається неушкодженою – хто тепер скаже, що він знав? Хай там як, Ланґ позбувся верхньощелепної дуги після того, як над ним попрацював Доларгайд. Він відстрелив йому голову й, напевне, перекинув стілець чи щось таке, аби зімітувати гупання тіла об підлогу. І повісив ключ Ланґу на шию. Тож Реба намагається намацати той ключ. Доларгайд за нею стежить, стоячи десь у кутку. Від пострілу в неї дзвенить у вухах. Тихий шерхіт вона не почує. Він розклав багаття, та пального ще не розлив. Пальне стоїть у кімнаті напоготові. Реба успішно вибирається з будинку. Якби вона запанікувала, стукнулася об стіну чи заклякла, то, на мою думку, він би стукнув її кийком і витягнув надвір. Вона б не пам’ятала, як там опинилась. Але вона мусила вибратися з будинку, аби його план спрацював. Ой, чорт, медсестра йде.

Ґрем швидко написав: «Авто?»

– Тут він нас насправді здивував, – відповів Кроуфорд. – Він знав, що має лишити біля будинку свій фургон. І розумів, що одночасно дві автівки туди не прижене, але ж йому потрібен транспорт для втечі. І ось як він учинив: попросив Ланґа причепити фургон до робочого евакуатора, потім порішив Ланґа, замкнув станцію й відбуксував фургон до себе додому. Потім полишив евакуатор на ґрунтівці в полі за будинком, повернувся на фургоні й поїхав по Ребу. Коли вона вибралася на подвір’я, Доларгайд дістав динаміт, розклав навколо вогнища пальне й утік через чорний хід. Відвіз евакуатор назад на станцію техобслуговування, покинув його там і взяв машину Ланґа. Підчистив за собою всі хвости. Поки ми допетрали, я мало з глузду не з’їхав. І я знаю, що ми не помиляємось, бо він лишив кілька відбитків на буксирній штанзі. Певно, саме з ним ми й зустрілися, коли під’їжджали до його будинку… Так, мем. Я вже йду. Так, мем.

Ґрем хотів поставити питання, та було запізно.

Наступні п’ять хвилин тривав візит Моллі.

Ґрем написав «Я люблю тебе» в блокноті Кроуфорда.

Вона кивнула й узяла його за руку.

За хвилину він знов почав писати: «Віллі оʼкей?»

Моллі кивнула.

«Тут?»

Вона надто швидко перевела погляд із блокнота на нього. Цьомкнула повітря й указала на медсестру, що вже йшла до палати. Ґрем потягнув її за палець.

«Де?» – наполіг він, двічі підкресливши питання.

– В Ореґоні, – відповіла Моллі.

Востаннє прийшов Кроуфорд.

Ґрем уже наготував записку – «Зуби?»

– Його бабусі, – відповів Кроуфорд. – Ті, що ми знайшли в будинку, належали його бабусі. Поліцейські Сент-Луїса розшукали одного Неда Фоґта – мати Доларгайда була його мачухою. Ще в дитинстві Фоґт побачив місіс Доларгайд і на все життя запам’ятав її зуби. З цією новиною я тобі й телефонував, коли ти зіткнувся з Доларгайдом. Тоді мені щойно повідомили зі Смітсонівського. Вони нарешті отримали щелепу від органів штату Міссурі, аби вивчати її собі на втіху. І помітили, що верхню частину виконано з вулканіту, а не з акрилу, як зараз роблять. Вулканітові пластини вже тридцять п’ять років ніхто не виготовляє. Доларгайд замовив собі точно таку пару, тільки з акрилу. І цю щелепу знайшли вже на його трупі. Смітсонівці придивилися до певних характеристик – жолобки, як вони сказали, і зморшки на піднебінні.