Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

- Прекрасне зілля, - підняла догори ідеально зготоване темно помаранчеве зілля зміни подоби. - Не сумнівалась в вас студенте Колі. 

Так, як мій улюблений третій курс мав ще заняття, то в своє вікно я вирішила підготувати Джейка до турніру, тому я не гаяла часу і організувала індивідуальний урок. Звісно було б добре, щоб і Олівія була, але відпрошувати її у Майкла таке собі задоволення. Не уявляю, що він в цей раз забажає. Тільки Хаос знає, що коїться в його голові. 

Смаглявий хлопчина залився румянцем. Зілля, яке вивчалось на третьому курсі, вийшло в нього з першого разу. 

- Дякую, це все завдяки вам викладачко Бенет, ви мене надихаєте, - промовив він піднесено. 

Останнє вже лишнє. 

- Студенте Колі, - обережно заглянула йому у очі. 

- Я знаю, викладачко Бенет, ви ніколи не переступите межу, але через два роки я закінчу академію та більше не буду студентом, - ступив він крок до мене блище. 

- Не варто зациклюватися на мріях та забувати жити, - зробила вигляд, що не помічаю близькості та повернулась до столу. 

- Викладачко Бенет, - зненацька він поклав свою руку на мою. Я майже нічого не відчула, так ніжно студент торкнувся.

- Не ускладнюйте ситуацію, студенте Колі, - промовила повільно забираючи руку. - Між нами не може нічого бути, тому не живіть ілюзіями.

Нажаль люди так народжені, що люблять створювати собі проблеми там де їх немає, особливо коли люблять тих, хто не відповідає взаємністю. 

- Я зрозумів, - тихо мовив він та через декілька секунд почула звук дверей, які спочатку відкрились, а потім повільно закривались. 

Часто наше серце обирає того з ким не може бути і це приносить біль. Я не хотіла завдавати болю студенту, але відповісти на його почуття, або ще гірше ігнорувати  було б не чесно. Він мав знати, що далі нема про, що мріяти, особливо, якщо нам доведеться разом працювати.  

- Ось тут це було, - після занять завели мене студенти в провулок, де був тільки один безхатько та гори сміття. 

Я пройшлась біля стін та так тихо, щоб не розбудити чоловіка в брудному одязі, який мирно сопів обіймаючи коробку з під великої піци. 

- А ну киш! - гаркнув Ян Теренс, від чого чоловік, як ужалений підірвався та побіг геть. 

- Ну навіщо? - косо глянула на нього, продовжуючи торкатись не надто чистих стін. Ян лиш засміявся. 

Я відчувала магію і Хаосу, і Смерті, і Долі. Та це не означає, що демон був тут. 

- Яку магію ви використовували? - повернулась до Яна. - Тільки без брехні. 

- Хаоса, - тихо відповів він. 

- Навіть якщо я вам повірю, довести, що тут був демон, ви не зможете, - знизала я плечима. 

- А цілитель Тукрокс? - подала голос Ліліана, що заставило нас розвернутись до дівчини. - Я маю на увазі світлі маги емпати та можуть відчувати залишкову магію. Можна його попросити відсканувати мене.

А це дійсно ідея. Памʼятаю, як Тукрокс визначив, що на мені магія Хаосу, ледве торкнувшись. 

- Або ж вони запідозрять, що це зробив я, - Теренс сказав це так ніби йому абсолютно байдуже. Хоча в середині не хотів такого повороту. 

- Ми всі доведемо, що це зробив не ти! - Ліліана посміхнулась до хлопця. 

- Я ж казав, - голос ззаду, заставив нас повернутись та побачити того, кого я зовсім не хотіла тут бачити. - Злодій завжди повертається на місце злочину. 

- Заступнику Грін, що ви тут робите? - звела я брови.

- Проходив повз, - буркнув той. - Та бачу, що наставниця третього курсу сама вирішила повторити вчорашній вечір. 

- У вас завжди є, що сказати поганого, заступнику, чи не так? - мені хотілось зараз роздряпати йому очі, але я подарувала посмішку, яку змогла вичавити з себе. 

- По крайній мірі, я не вірю у безглузді переконання студентів, що вони не пʼють, - хмикнув він. - Особливо з такою наставницею. 

- Заступнику Грін, попрошу поваги да викладачки Бенет, - зненацька заступився Георг Колвіл, від чого брови Артура ще більше нахмурились. І де Георг взяв стільки хоробрості?

- Колвіл, ти забуваєшся, - куточки губ Артура смикнулись в оскалі. 

- Ми ні в якому разі не хотіли робити вам зауваження, - Ліліана заступила Георга та промовила далі, те що навіть я не очікувала почути. - Тільки просимо вас вибачитись за свої слова перед викладачкою. 

Очі Артура округлились.

- Що? - на тон вище ніж зазвичай запитав Артур. - За те, що ваша наставниця легковажна відьма, яка замість того, щоб готуватись до занять, бігає по барам? 

Моя посмішка розтягнулась на обличчі. Він починає виправдовуватись, отже його заділи слова студентів. 

- Так, це дуже цінне зауваження заступнику, - посміхнулась у відповідь на його не приховану злість та підійшла блище. Він на дві голови вищий за мене, тому мені довелось добряче напружити мʼязи шиї. - Але повірте, мені байдуже на вашу думку про мене. 

Невже він думав, що його хамство пройде безслідно? 

Артур скинув бровами.