Роберт Грін - 48 законів влади

що важив десять тисяч фунтів; цей номер протримався на кону понад 19 тижнів. Ніхто до пуття так і не зміг його пояснити, бо в залі ніде було сховати слона.

Легкість, із якою Гудіні виходив сухим із води, наштовхувала на думку, що він використовує окультні сили, а вищість його психіки давала йому особливу владу над тілом. Але німецький ілюзіоніст Клеппіні, який теж демонстрував «утечі», заявляв, що знає секрет Гудіні: він просто використовував високотехнологічні пристрої. Клеппіні заявив також, що перевершив Гудіні у звільненні від наручників у Голландії.

Гудіні не звертав уваги на всілякі припущення щодо його методів, але не міг стерпіти очевидну брехню, отож у 1902 році він викликав Клеппіні на змагання зі звільнення від наручників. Клеппіні погодився. За допомогою шпигуна він довідався пароль для відмикання кайданків із французьким комбінаційним замком, який любив використовувати Гудіні. План Клеппіні полягав у тому, щоб вибрати для себе саме ці наручники, аби просто на сцені звільнитися від них. Це дасть йому змогу розвінчати Гудіні, «геніальність» якого полягала у використанні механічних пристроїв.

Напередодні ввечері, як і планував Клеппіні, Гудіні запропонував йому вибрати наручники, і Клеппіні вибрав кайданки з французьким комбінаційним замком. Йому навіть вдалося сховатися з ними на хвилину за екраном, щоб хутко їх перевірити, і за кілька секунд він знову вийшов до публіки, впевнений у перемозі.

Гудіні повівся так, наче запідозрив обман, і відмовився замкнути кайданки на руках Клеппіні. Вони засперечалися й почали битися, боротися просто на сцені. Через кілька хвилин усе ще злий і невдоволений Гудіні здався й надяг на руки Клеппіні наручники. Протягом кількох наступних хвилин Клеппіні намагався звільнитися. Щось не спрацьовувало — кілька хвилин тому поза екраном він знімав кайданки, а тепер код не діяв. Клеппіні пітнів і напружено думав. Минуло кілька годин, глядачі пішли, а виснажений і принижений Клеппіні здався, попросивши зняти наручники.

Кайданки, які Клеппіні відмикав за екраном, використовуючи пароль «C-L-E-F-S» (що означає ключі по-французькому), тепер відмикалися лише з паролем «F-R-A-U-D» (шахрай по-англійському). Клеппіні так ніколи й не розгадав, як Гудіні підмінив наручники.

Не показуй усього, на що здатний. Мудра людина не розкриває цілком своїх знань і талантів, якщо хоче, щоб усі її шанували. Вона дає вам можливість дізнатися про них, але не збагнути їх головою. Ніхто не може знати межі її здібностей, щоб не розчаруватися. Ніхто не має нагоди розгадати її повністю. Бо здогадки і сумніви щодо обсягу хисту цієї людини породжують радше благоговіння, а не ґрунтовне знання про його межі.

Бальтасар Ґрасіан

Тлумачення

Хоча ми не знаємо напевно, як Гудіні виконував багато своїх винахідливих трюків, але зрозуміло, що не окультизм і не магія давали йому таку силу, а наполеглива праця й постійне вправляння, які він ретельно приховував від світу. Гудіні ніколи не покладався на випадок, він цілодобово вивчав, як працюють замки, досліджував давні трюки штукарів, студіював книжки з механіки тощо. А поза дослідами тренував своє тіло, робив його пластичним, навчався керувати м’язами й регулювати дихання.

На початку своєї діяльності, коли Гудіні їздив із виступами зі старим японським штукарем, той навчив юнака давньому трюку: як ковтати кулю зі слонової кістки, а потім витягати її назад. Юнак постійно вправлявся з маленькою обраною картоплиною на мотузочці: він тренував гортанні м’язи заковтувати й виштовхувати картоплину і, нарешті, зміг пророблювати це без мотузочки. Організатори лондонського герцю з кайданками заздалегідь ретельно обшукали тіло Гудіні, але ніхто не зазирнув йому до гортані, де він міг ховати мініатюрні інструменти, які допомагали йому звільнитися. Попри все, Клеппіні глибоко помилявся: не інструменти, а тренування, праця і дослідження вможливлювали звільнення Гудіні.

Власне, Гудіні ошукав Клеппіні, розігравши все як по нотах. Він дав змогу суперникові дізнатися код французьких кайданків і вибрати на сцені саме їх. Потім, під час борюкання, спритний Гудіні зумів замінити пароль замка на «F-R-A-U-D». Він кілька тижнів управлявся з цим трюком. Гудіні сам не нервував, а примушував хвилюватися інших (спеціально зволікав зі своїм звільненням, підсилюючи драматизм дії і змушуючи глядачів непокоїтися в очікуванні). Його втеча від смерті завжди була вишукана і легка, що надавало йому вигляду супермена.

Як владна людина, ви повинні постійно працювати і нескінченно тренуватися, перш ніж виходити на сцену тощо. Ніколи не демонструйте людям свою тяжку працю. Дехто гадає, буцімто такий показ лише засвідчить його старанність і чесність, але насправді він виглядатиме слабшим, бо складатиметься враження, ніби кожний, хто тренуватиметься і працюватиме як слід, зробить те саме. Свої зусилля і трюки залиште для себе — тоді вам буде притаманна божественна вишуканість і легкість. Зазвичай люди не бачать джерел божої сили — вони бачать лише наслідки.

Ми витратимо години на один рядок,

Але якщо в нім легкозвійності не буде,

Вся праця марна: це не сприймуть люди.

«Прокляття Адама», Вільям Батлер Єйтс (1865—1939 рр.)

Ключі до влади

Перші уявлення про силу походять із первісних зустрічей із природою: блискавка в небі, несподівана повінь, стрімкість і лють дикого звіра. Ці сили не потребували роздумів чи планування — вони вражали раптовою появою, вишуканістю і владою над життям і смертю. Саме цю владну силу ми завжди хотіли імітувати. За допомогою науки і технологій ми відтворили стрімкість і разючу силу природи, але чогось бракує: машини шумлять і смикаються, демонструючи свої зусилля. Навіть найкращі технологічні творіння не завадять нам милуватися тим, що рухається легко і невимушено. Влада дітей, які приневолюють нас, зумовлена звабливою чарівністю милих істот, котрі менше за нас рефлексують. Ми не можемо повернутися до цього стану, але, якщо можемо вдати таку невимушеність, ми викликаємо в оточення первісний подив, який природа завжди пробуджувала в людях.

Один із перших європейських письменників, який виклав цю засаду, належав до такого найбільш неприродного середовища, як двір доби Відродження. У виданій 1528 року книжці «Придворний» Балдасар Кастільйоне описав надзвичайно вишукані й кодифіковані манери досконалого царедворця. Його жестам, пояснює Кастільйоне, має бути притаманна sprezzatura, тобто вміння подавати важке, як щось невимушене. Він заохочує царедворця «все робити невимушено, приховуючи штучність, аби в словах і діях не було помітно надуманості й напруженості». Нас усіх захоплює якийсь незвичний хід, але якщо він іще й природний і вишуканий, наш захват удесятеро більший, «але якщо… це робиться важко й надсадно, вишуканість зникає, і все втрачає свою вартість».

Поняття «sprezzatura» прийшло зі сфери образотворчого мистецтва[15]. Усі знамениті ренесансні художники зберігали процес творчості в таємниці. Публіці показували лише завершені шедеври. Мікеланджело не дозволяв дивитися, як він працює, навіть римським папам. Ренесансний митець не пускав до своєї робітні ні публіку, ні патронів не через побоювання наслідувань, а тому, що враження від тяжкої праці могло зіпсувати чарівливий вплив завершеного твору й ретельно створювану атмосферу простоти і природності прекрасного.

Ренесансний художник Вазарі, який був іще й першим великим мистецтвознавцем, висміював творчість Паоло Учелло, що захоплювався законами