Роберт Грін - 48 законів влади

Імператор Хідейосі якось запланував піти до Рікю на чайну церемонію. Увечері, напередодні його візиту, випав сніг. Меткий Рікю поклав м’які підкладки на кожен приступець сходів, що вели із садка до будинку. Удосвіта він устав і побачив, що сніг уже не падав, і позабирав підкладки. Хідейосі вразила проста краса краєвиду — довершені круглі приступці, вільні від снігу. Він зауважив, що Рікю зробив це не демонстративно, а як жест увічливості щодо гостя.

Після смерті Сен-но Рікю його ідеї справили глибокий вплив на проведення чайної церемонії. Сьогун Токуґава Йоринобу, син великого імператора Ієясу, студіював учення Сен-но Рікю. У його садку стояв кам’яний ліхтар роботи славетного майстра, і магнат Сакаї Тадакацу якось висловив бажання прийти й подивитися на нього. Йоринобу йому відповів, що вважатиме це за честь, і наказав садівникам поприбирати скрізь до його візиту. Садівники не знали настанов Тяною й подумали, що форма ліхтаря застаріла, а його віконця трохи замалі. Вони загадали місцевому ремісникові збільшити отвори. За кілька днів до візиту магната Сакаї Йоринобу обходив садок. Побачивши змінені віконця, він обурився і ладен був устромити меча в дурня, який знівечив ліхтар, зруйнувавши його природну гармонію. Однак, потамувавши гнів, Йоринобу пригадав, що він купив два ліхтарі, і що другий стояв у садку на острові Кішу. Найнявши за великі гроші вельбот і найкращих веслярів, яких зміг знайти, він наказав доправити йому ліхтар через дві доби, що насправді було вкрай важко зробити. Але моряки веслували цілу добу і прибули вчасно. На радість Йоринобу другий ліхтар виявився ще гарніший за перший, бо простояв без ужитку 20 років у заростях бамбука, укрившись ніжним мохом, отож здавався старовинним. Коли надвечір того ж дня прибув магнат Сакаї, він був у захваті від ліхтаря, який перевершив усі його очікування. Сакаї і гадки не мав, скільки часу і зусиль знадобилося Йоринобу, щоб створити такий вишуканий ефект.

Тлумачення

Для Сен-но Рікю вершиною краси був несподіваний прояв чогось природного і витонченого. Ця краса проявлялася несподівано і здавалася створеною без зусиль. Природа породжує такі речі відповідно до власних законів, але люди також мають докласти власних зусиль і винахідливість. Проте, якщо вони не зможуть приховати свою роль, ефекту невимушеності краси не буде. Ворота були доправлені з далекого краю, а зрізання цитрини здавалося надто надуманим.

Вам часто доведеться вдаватися до трюків і вигадливості, щоб досягти бажаного результату, але оточення не повинне бачити ваші зусилля. Природа не розкриває нам своїх прийомів, і те, що імітує природу, здаючись легким, демонструє силу самої природи.

МАЙСТЕР-БОРЕЦЬ

Жив колись майстер із боротьби, який знав 360 прийомів і захватів. Він уподобав одного свого учня й навчив його 359 із них. До останнього прийому справа якось не доходила. Минуло кілька місяців, і юнак досяг таких успіхів, що перемагав кожного, хто наважувався вийти з ним на ринг. Він настільки запишався своїм умінням, що навіть перед султаном вихвалявся, що міг би легко перемогти вчителя, і не робить цього тільки з поваги до його віку і вдячності за навчання.

Султана обурила така неповага, і він наказав негайно влаштувати змагання між учителем і учнем у присутності всього двору.

Після удару гонга юнак кинувся в наступ із войовничим криком, але наштовхнувся на невідомий йому 360-й прийом. Майстер ухопив колишнього учня, підняв його високо над головою і щосили кинув додолу. У султана і надвірних вирвався вітальний крик. Коли султан запитав майстра, як же йому вдалося перемогти такого сильного супротивника, учитель зізнався, що притримав один прийом саме для такого випадку. Потім він розповів про скарги майстра стрільби з лука, який навчав учнів усьому, що знав сам. «Усі, хто вчився стріляти в мене, — жалівся він, — пробували насамкінець використати мене як мішень».

Розповідь Сааді, переказана в книжці «Ремесло влади»,

Р. Дж. Г. Сью, 1979 р.

Дотримання закону 2

Славетний ілюзіоніст, який спеціалізувався на «звільненнях», Гаррі Гудіні якось рекламував свій виступ «Можливе неможливе». І справді, свідки його неймовірних звільнень відчували, що побачене на сцені суперечить загальним уявленням про людські можливості.

Якось увечері 1904 року глядачі — 4000 лондонців — заповнили театр, щоб побачити, як Гудіні вивільниться з наручників, які вважали найнадійнішими у світі. На них було встановлено шість комбінаційних і дев’ять тумблерних замків на кожному браслеті; бірмінгемський виробник конструював їх п’ять років. Експерти визнали, що ще ніколи не бачили складніших замків і що позбутися їх неможливо.

Натовп бачив, як наручники надійно закріпили на зап’ястках Гудіні. Потім майстер утеч увійшов до чорної шафи на сцені. Минали хвилини; що більше часу спливало, то зрозумілішим ставало, що ці наручники вперше завдадуть йому поразки. Раптом Гудіні вийшов із шафи і запитав, чи не можна тимчасово відімкнути наручники, щоб він зняв піджак, бо в шафі дуже спекотно. Люди, які стежили за його виступом, відмовилися задовольнити прохання, підозрюючи, що прохання було трюком, спробою визначити, як працюють замки. Але Гудіні робив своє: він якось задер піджак угору над плечима, вивернув його, витягши зубами з кишені складаний ніж, а потім, рухаючи головою, зрізав піджак із рук. Звільнившись від піджака, він повернувся до шафи, а глядачі схвально реготали, захоплені його спритністю і вправністю.

Нарешті, достатньо довго протримавши глядачів в очікуванні, Гудіні вийшов із шафи вдруге, у звільнених руках він високо над головою тріумфально здіймав наручники. Досі ніхто не знає, як йому вдалося звільнитися від них. Хоча в нього на це пішло близько години, він не виявляв занепокоєності чи сумніву. Він таким чином посилював драматизм, змушуючи глядачів похвилюватися, бо під час його виступу все вказувало на те, що нічого складного не відбувається. Нарікання на спеку теж було лишень частиною вистави. Глядачам під час цього та інших виступів Гудіні здавалося, ніби він грається з ними.

За роки своїх виступів Гудіні діставався з обплутаної ланцюгами забальзамованої туші «морського чудовиська» (напіввосьминіг, напівкит, що викинувся на берег біля Бостона). Він сам себе запечатував у величезний конверт, із якого виходив, не розриваючи паперу; проходив крізь цегляний мур; вивільнявся з гамівних сорочок, підвішений високо над землею; стрибав із мосту в крижану воду, коли на руках у нього були наручники, а на ногах кайдани; з руками в колодці, він занурювався в скляну ємність із водою, а вражені глядачі спостерігали, як він протягом години звільнявся, не маючи апарата для дихання. Щоразу здавалося, що Гудіні заграє зі смертю, але він виживав. Він також ніколи не розповідав про свої методи, не розкривав секретів своїх трюків. Натомість змушував глядачів і критиків губитися в здогадках. Завдяки такій таємничості його репутація тільки зростала. Найзагадковішим трюком було зникнення на очах у публіки слона,