Дейв Еггерс - Сфера

але вже сам його голос розм’якшував її, підштовхуючи до чергових неправильних рішень. Уже за хвилину вона заходила до туалетної кабінки, аудіо вимкнене, а її телефон знову задзвонив.

— Хтось точно стежить, — сказала вона.

— Ніхто. Я про все подбав.

— Кальден, що ти від мене хочеш?

— Не роби цього. Ідея про обов’язкову участі у виборах і всі похвали на твою адресу — це останній крок на шляху досягнення «Сферою» досконалості, а цього не має статися.

— Про що ти? Саме в цьому і суть. Якщо ти тут давно працюєш, то знаєш краще за будь-кого, що в цьому і полягає мета «Сфери» із самого початку її заснування. Це сфера, телепню. Їй потрібна повнота. Вона має бути досконала.

— Мей, принаймні для мене все це завжди було жахом, а не метою: коли обов’язково мати акаунт, коли всі державні послуги проходять через «Сферу». Ти допомогла створити першу світову тиранічну монополію. Ти вважаєш, це добре, коли приватна компанія контролюватиме всі потоки інформації? І що за єдиним її дзвінком участь у будь-чому стане обов’язковою?

— А ти знаєш, що казав Тай?

Мей почула глибоке зітхання.

— Можливо. І що ж він казав?

— Казав, що у «Сфери» демократична душа. Допоки всі не матимуть рівного доступу, поки доступ не вільний, тоді ніхто не має свободи. Це написано принаймні на кількох тротуарних плитках у кампусі.

— Мей. Дуже добре. Хай буде, «Сфера» хороша. А той, хто винайшов «ВірТи» — якийсь злий геній. Але тепер усе це треба пригальмувати. Або знищити.

— А що тобі до цього? Якщо не подобається, йди собі. Я знаю, що ти шпигун і працюєш на іншу компанію. Або на Вільямсон. На ту прибацану тітку-політика, схиблену на анархії.

— Мей, ось і все, готуйся до найгіршого. І знай, це позначиться на всіх. Коли ти востаннє нормально спілкувалася з батьками? Все руйнується, а ти опинилася в унікальному становищі і можеш допомогти вплинути на ключові історичні події. Ось і все. Саме тепер історія робить крутий поворот. Уяви собі, що ти у Німеччині ще до того, як Гітлер став канцлером. Ще до того, як Сталін анексував Східну Європу. Ми на порозі створення дуже ненажерливої, дуже жорстокої імперії. Розумієш, Мей?

— А ти розумієш, які дурниці верзеш?

— Мей, знаю, що за кілька днів ти маєш великі збори з планктоном. Малеча розповідатиме про свої ідеї, сподіваючись, що «Сфера» за них заплатить і зжере.

— То й що?

— Збереться велика аудиторія. Ми маємо достукатися до молоді, а планктонні презентації дивляться молоді, їх багато. І це дуже добре. Там будуть Мудреці. Ти маєш скористатися нагодою і застерегти всіх про небезпеку. Потрібно сказати їм: «А подумаймо, що означає Повнота “Сфери”».

— Ти маєш на увазі Досконалість?

— Однаково. Що це означатиме для особистої свободи, для свободи пересування, для свободи робити те, що тобі хочеться, щоб бути вільним.

— Ти пришиблений. У голові не вкладається, що я… — Мей хотіла завершити речення словами «з тобою спала», але зараз сама думка про це викликала огиду.

— Мей, жодна організація не повинна мати такої влади, як ці людиська.

— Я закінчую розмову.

— Мей. Подумай добре. Про тебе пісні складатимуть.

Вона роз’єдналася.

Коли дійшла до Великої Зали, там уже гуло кілька тисяч сфероїдів. Решту кампусу попросили залишатися на робочих місцях, щоб показати світу, як працює «Демоксі» на рівні всієї компанії, коли сфероїди голосуватимуть за своїми столами, зі своїх планшетів і телефонів або навіть із ретинальних пристроїв. На екрані у Великій залі величезна сітка камер «ВидоЗміни» показала сфероїдів у всіх куточках усіх корпусів: вони були напоготові. В одному з кількох «цвірків» Шарма пояснила: щойно буде надіслано запитання «Демоксі», можливість сфероїдів робити щось інше — «цвіркати», натискати кнопки — відкладається, допоки вони не проголосують. «У нас тут демократія обов’язкова! — сказала вона і, дуже потішивши Мей, додала: — Ділитися — це любити». Мей саме збиралася проголосувати на зап’ясті, обіцяла своїм глядачам, що візьме до уваги їхній внесок, якщо вони поквапляться. Голосування, на думку Шарми, не повинно тривати довше хвилини.

Аж ось на екрані з’явився логотип «Демоксі», а під ним — перші запитання:

1. Чи має «Сфера» запропонувати ширший вибір вегетаріанських страв на обід?

Натовп у Великій Залі засміявся. Команда Шарми вирішила розпочати тестовим запитанням. Мей перевірила браслет і побачила кілька сотень смайликів від глядачів, тож вона теж вибрала цю опцію і натиснула «надіслати». Підвела погляд на екран, спостерігаючи, як голосують сфероїди; за одинадцять секунд проголосував весь кампус, а тоді було підраховано результати. Вісімдесят вісім відсотків співробітників бажали більше вегетаріанських страв.

Прилетів «цвірк» від Бейлі: «Все зробимо».

Велика зала вибухнула оваціями.

З’явилося наступне запитання:

2. Чи варто свято «Візьми доньку на роботу» влаштовувати не раз на рік, а двічі?

Відповідь стала відома за дванадцять секунд. Сорок п’ять відсотків відповіли ствердно. Бейлі «цвіркнув»: «Здається, поки що вистачить і одного свята».

Досі презентація мала очевидний успіх, а Мей грілася у промінні похвал від сфероїдів у залі, на своєму зап’ясті і компліментів глядачів зі всього світу. З’явилося третє запитання, і зал здригнувся від реготу.

3. Джон чи Пол… чи Рінґо?

Відповідь надійшла за шістнадцять секунд і викликала шквал схвального здивування. Переміг Рінґо: за нього проголосували шістдесят чотири відсотки сфероїдів. Джон і Пол йшли майже пліч-о-пліч, набравши відповідно двадцять і шістнадцять відсотків.

Четвертому запитанню передувало поважне роз’яснення:

Уявіть, що Білому дому потрібна неспотворена думка виборців. Також уявіть, що ви маєте можливість безпосередньо впливати на американську зовнішню політику. Не кваптеся з відповіддю. Може настати такий день — а такий день настане, — коли думку кожного американця з цього приводу буде почуто.

Роз’яснення зникло, з’явилося запитання:

4. Розвідка виявила місце перебування таємного лідера-терориста Могаммеда Халіла аль-Гамеда у малозаселеному сільському районі Пакистану. Чи слід нам відправляти для його ліквідації літак-безпілотник, беручи до уваги ймовірність незначних супутніх втрат?

Мей затамувала подих. Знала, що це лише презентація, але влада видавалася справжньою. І логічною. Чому не брати до уваги мудрості трьохсот мільйонів американців, ухвалюючи рішення, що вплине на них усіх? Мей завагалася, думала, зважувала всі за і проти. Сфероїди у залі, здається, теж дуже серйозно поставилися до відповіді на запитання. Скільки життів буде врятовано з ліквідацією аль-Гамеда? Можливо, тисячі. І світ позбудеться негідника. Здається, треба ризикнути. Проголосувала «так». Остаточні результати надійшли за одну хвилину одинадцять секунд: сімдесят один відсоток сфероїдів схвалювали відправку безпілотника. В залі запала тиша.

А тоді з’явилося останнє запитання:

5. Чи Мей Голланд справді надзвичайна?

Мей засміялась, засміялася зала, потім Мей зашарілась, подумавши, що це вже трохи занадто. Вирішила не відповідати на запитання з огляду на абсурдність відповідей і «так», і «ні», тому просто дивилася на зап’ястя, поки нарешті зрозуміла, що картинка застигла. Незабаром на її