Віктор Вальд - Меч Сагайдачного

— здавалося, і сам не знав цього Іван Сірко. Але потім розсміявся і на вухо прошепотів щось таке, від чого обличчя Богдана Хмельницького витягнулося — і він разом з Іваном зайшовся гучним реготом.

Післямова

Майстер-зброяр Ґюнтер Клямер вже й забув про той меч, який наказав у дні Хотинської битви облагородити королевич Владислав. Власне, це сам Ґюнтер витягнув зі свого кованого воза із купи заліза цей древній тевтонський меч і запропонував його королевичу для почесної нагороди козацькому гетьманові Петру Конашевичу. Вимучений розладом шлунка королевич шукав подарунок своєму рятівникові ще з часів московського походу. Хотів здивувати всіх благородних шляхтичів Польщі й Литви чимось таким, що затьмарить усі їхні дари фактичному переможцю битви під Хотином.

Меч, який доречно опинився в купі мотлоху зброяра, тепер уявлявся Владиславу найбільш значущою нагородою. Залишалося підрівняти, відшліфувати й облагородити клейма великих тевтонських зброярів. А ще попрацювати над ефесом, зробивши його більш зручним, сучасним і приємним для ока. Далі — турбота ювеліра Норбіка. Всілякі карбування, позолоти й таке інше, що робить зі зброї шедевр, який викликає захоплення у тих, кому ця зброя видається предметом вишуканого мистецтва.

На світанку Ґюнтера викликали до королівського замку, тож він швидко одягнувся і подався до пагорба, з превеликими трудами насипаного для зведення королівського палацу. Коли наказом короля Сигізмунда палац уже був викінчений[246], він височів над одноповерховою новою столицею Речі Посполитої Варшавою[247] трьома поверхами і високою вежею, в якій багато хто з учасників московського походу без сумніву впізнав фортифікаційні споруди відбитого у Московії Смоленська.

Зброяр швидко прокрокував по численних залах і переходах, а відтак зупинився біля дверей покоїв королевича Владислава. Незабаром про нього доповіли, і Ґюнтер мав щастя споглядати ранковий туалет спадкоємця престолу. Одягаючи сорочку з найтоншого льону з рясними французькими мереживами, Владислав зволив помітити свого зброяра і тицьнув пальцем у дальній куток:

— Там візьми.

І поки Ґюнтер Клямер із подивом піднімав і розглядав меч, який три роки тому вручили козацькому гетьманові, королевич сердито виказував своєму особистому секретареві:

— Так і не зрозумів я, навіщо цей пихатий зверхник Якуб Собеський притягнув до Варшави і до короля цей шматок старого заліза. Каже, що багато зусиль і золота витратив на те, щоб цей меч потрапив до королівської збройової палати. Що не міг заспокоїтися, доки цей меч перебував у козацьких руках... Великий політик і, кажуть, розумна людина цей пан Собеський. Цього року його навіть обрали маршалком сейму![248]А голова його забита усяким мотлохом — таким, як ота залізяка. Але якщо король велить... Ґюнтере, подивися, що там із цим мечем, і нехай мій ювелір гляне. А потім надішліть його до Кракова. Нехай висить на стіні у Вавельському королівському замку серед іншої трофейної зброї. Адже пан Собеський стверджував, що вирвав його з козацьких рук!

І королевич Владислав зайшовся сміхом. Його тут-таки підтримали особистий секретар і численні служки, кожен із яких тримав у руках один із предметів одягу спадкоємця престолу Речі Посполитої.

Вже опівдні Ґюнтер Клямер віддав меч ювелірові Норбіку.

— Обдивився. Пошкоджень немає! — коротко повідомив і вже біля дверей додав: — Відправиш його у Вавель.

Ювелір Норбік, тяжко зітхнувши, поставив важкий меч у дальній закуток.

На третю ніч сумлінному ювелірові несподівано приснився покійний козацький гетьман Конашевич. Ніби протягнув він чорні руки до горла Норбіка й мовив ученою латиною: «In medias res![249]»

Не дочекавшись світанку, Норбік спустився до своєї майстерні й зітхнув з полегшенням — меч стояв там само, де він його й залишив.

Солодко позіхнувши, ювелір уже хотів було піти додивлятися сни, але щось його стурбувало. Він схопив збільшувальне скло роботи венеційських майстрів-склодувів і почав ретельно розглядати ефес меча, який він власноруч виготовив за власними-таки ескізами.

І невдовзі в майстерні пролунав крик відчаю:

— Що це?! Неймовірно! Так це ж... Ні. У це неможливо повірити...

Ще за годину він сидів на підлозі майстерні й допивав великий глечик вина. Час від часу брав до рук збільшувальне скло і наводив його на крихітну деталь на ефесі меча Владислава. Тут, поруч зі сценками з біблійних притч про суд царя Соломона, зображенням античного бога війни Марса й безлічі гілочок із трилисниками та бутонами троянд, ювелір виявив... рогате чортеня, яке кидало карти на бочку! А навпроти того чортеняти був майстерно вирізьблений у тій-таки техніці срібної насічки голопузий козак, який бив нечистого картами по рильцю...

Мало того, що ефес був майстерною копією ювелірної праці, та ще й сам клинок мав клеймо, на якому була зображена витонченої роботи... дуля!

Хвала Господу, що у зброяра Кляймера немає збільшувального скла...

А може, все ж сказати йому, що є на козацькій землі великі майстри-зброярі, знайомі з таємницями тевтонських майстрів, і вони викували таку точну копію, що навіть Ґюнтер Кляймер не засумнівався в достовірності клинка? Мало того — на тій козацькій землі є і ювеліри, руки й очі яких значно точніші за ювеліра королевича Владислава!

Скільки майстерності, скільки знань, скільки праці... і лише єдине запитання: навіщо знадобилася козацькому гетьману точна копія меча? А про козака, що грає з чортом у карти, і про дулю... питань можна не ставити. Як і про інше...

Адже всі відповіді гетьман Сагайдачний забрав з собою в могилу. Можливо, з тими відповідями похований і його славнозвісний меч...

20.02.2019. Херсон — Каховка

ВІД АВТОРА УКРАЇНСЬКОГО БЕСТСЕЛЕРА «ОСТАННІЙ БІЙ УРУС-ШАЙТАНА»

Величною та кривавою була перемога козаків у битві під Хотинським замком. Тоді поранили славного гетьмана Сагайдачного. На знак пошани, на честь великого подвигу він отримав з рук польського королевича Владислава меч. Ця зброя стала символом козацької хоробрості й вільності, на неї полюють вороги козацтва. Та ось реліквію викрадено — і юний Іван Сірко разом із кількома відчайдухами, «званими» і випадковими, вирушає в небезпечні пригоди, щоб зрештою опинитися в самому серці Османської імперії — султанському палаці в Стамбулі. Серед ворогів вони зустрінуть друзів. Серед відчаю знайдуть відвагу. А ще того, хто, за передбаченнями Сагайдачного, невдовзі стане дуже важливим для всієї України...

Примітки

1

Від перського «гилим» — грубо зроблена ковдра. (Тут і далі прим, автора.).

2

Землянка.

3

Здобич.

4

Святий день у