Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

«соціяльно близькі», точніше вуркагани21, яких додали до нашого спецконвою, своїми вимовними аргументами – переконали Гаска занехати це право.

У нашому транспорті ще з Харкова був не абиякий представник «Торгпреду», що за кордоном провадив торговельні операції СРСР, – М. Жмурко. Цей економіст з фаху з самого початку існування Торгпреду обертався в різних столицях Европи і Америки, виконуючи, крім торговельних, ще й інші «делікатні» завдання компартії та радвлади. Між іншим, цьому урядовцеві особливих доручень дано було завдання перевести оформлення позики $50.000 українській кооперації у Львові. Це було на початку 30-их років, коли розгорілась т. зв. економічна криза. На прохання С. Косіора і П. Любченка, М. Жмурка переведено з Лондону до Варшави, де він, переговорюючи з західньоукраїнськими діячами, прийшов до переконання, що економічний стан Коопцентралі не в стані гарантувати звороту тієї позички, яку йому доручено оформити. Агент Жмурко негайно повідомив Косіора і Любченка про дійсний стан контрагента. Керівники харківського уряду, не зважаючи на звіти Жмурка, наказали йому справу довести до кінця. Обережний Жмурко, не довго думаючи, повідомляє Сталіна про те, що керівники КП(б)У штовхають його на явний злочин, а саме на видачу українській контрреволюції в Галичині $50.000. Жмурко поінформував кремлівського диктатора про фінансовий стан економічних установ Західньої України і знову обстоював свою думку про їхню невиплатність у майбутньому. Сталін тут же наказав Жмуркові виконати директиви керівників УРСР. Кілька тижнів по закінченні тієї операції Жмурка відкликали з Торгпредства до Харкова і там посадили в тюрму за «зв'язок і матеріяльну підтримку міжнародньої буржуазії». Не помогли передбачливому Жмуркові копії документів, листів, телеграм, якими він засипав вождів запевняючи про недоцільність тієї затії; органи ҐПУ все це зігнорували і врешті-решт долучили достойника Жмурка до етапу, в якому ми разом мандрували на далеку Північ. Прямував він туди не тільки за співпрацю з міжнародньою буржуазією, але й за наклепи і підрив довір'я до вождів комуністичної партії. Ідучи з нами, він відгрожувався, що таки свого доб'ється і докаже, що гроші галицьким націоналістам не він позичив, лише Косіор та Любченко… А тим часом його турбували наші співетапники вуркагани, які не скривали свого зацікавлення його закордонним одягом та англійськими непромокальними валізами, що він їх таскав на собі.

На шляху Усть-Вим – Чиб'ю в 1934-му році ще доживали запущені бараки для арештантів, які мостили той шлях. Біля кожного того колишнього лаґпункту залишились сліди кладовищ з нехитро збитими хрестами або стовпами, з ледве замітними написами прізвищ, імен і дат смерти там похоронених. І тут українці перекрили всіх своєю численністю… І цей довгий шлях підмостили вони своїми кістьми!..

На одному з таких лагпунктів, у сумерках північної ночі, догризаючи свою пайку хліба, почув я, як хтось розпитував співетапників, хто з них буде український актор з Харкова? Його спрямували до мене. Свіжий лагерний одяг його свідчив, що він виконував якусь адміністративну функцію на цьому лаґпункті. З дозволу начальника конвою, місцевий функціонер повів мене до окремої кімнати в бараку, засвітив каганець на столі, на якому стояв глиняний горщик з молоком та миска свіжих перепічок.

– Я такий то… Учитель з Уманщини. Вже сьомий рік таборую. Адмініструю цим лагпунктом і доглядаю свою частину тракту, який своїми руками будував. Недавно проходив тут Остап Вишня, я його отак запросив сюди і вгостив молоком та свіжою перепічкою. Пригощайтесь і ви… Сьогодні проїздив шофер із Усть-Вима і попередив, що йде етап, в якому мандрує український актор… Давно я покинув Україну, однак усе нові і нові земляки проходять через оцей прохідний двір, і розказують про життя-буття на батьківщині і не дають забути про неї.

Молоко, свіжі перепічки, тепле слово земляка, практичні його поради та вказівки додали сили до дальшої дороги туди, де вже чекав Павло Михайлович, куди не перший ти пробиваєш дорогу. Цілі століття українська людина мандрує під конвоєм і без конвоя, по немощених шляхах далеких світів, бо на рідній землиці до господарювання – голівонька не та!

Із Усть-Вима до Чиб'ю наш невеликий «етап» мандрував два тижні. Конвоїри куняли всю дорогу на своїх підводах і, здавалось, не дуже то нами турбувались. Вони були певні, що ніхто з нас не буде шукати щастя в утечі. Найдосвідченіші вуркагани й ті рідко відважувались на таке геройство в тій тайзі. Вони знали, що коли не зрадливі лісові простори, то місцеве населення Комі допоможе ґепеушникам виловити смільчаків. Давно минулись благословенні часи для каторжників, коли місцеве населення, виходячи з домів, залишало біля дверей для втікачів з каторги харчі, а то й гроші. Радвлада огнем і мечем викорінила цю гуманну традицію. Ось чому конвоїри і їхня собака всю дорогу спокійно і безпечно куняли на підводах, а ми покірними баранами дибали до «оддаленных мест наказания». Одначе було бажання: скоріше дійти до того місця, ніщо не діймало, ні голод, ні спрага, ні втома, все те було, як видно, нормальне і звичне в тому житті… Аджеж і перед тобою давно-давно отак гнали людей, і вони дійшли і там десь жили, і дожили, і сьогодні живуть, і тебе там чекають… Не думай, не заглядай у майбутнє, – пережив день?.. Іди далі!

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

1 червня 1934 р.

Харків № 11

1 июня 1934 г.

Дорогулька! Мумка!

Получила твою телеграмму. Фу, ну наконец-то ты добрался до конечного пункта!.. А он конечный или нет? Я все не верю, что еще не ожидает нас какой-нибудь неожиданный сюрприз. Есть же еще о. Вайгач и есть туда высылки?! Как же с тобой? Чибью – это окончательное место твоего прибывания или нет? Напиши мне, когда разузнаешь. Я к тебе решила ехать 15–18 июня, будет или не будет от тебя письма. Черт его бери, как-то доберусь, а там не выгонят же, а? Конечно, лучше было бы получить от тебя письмо и поэтому я буду ждать до 18.VI. Ну, я все же рада, что ты добрался наконец-то. Значит пешака пришлось драть?! Я так и думала, что не даром долго не было письма – значит пешком. Ну, любася, как же ноженьки твои? Наверное, тяжело! Бедненький мой мальчик!! Ну, ничего, роднулька, уже пережито, только бы здоровый был.

Мое хорошее любое солнышко!.. Сколько тепла и ласки хочется тебе дать за все, что ты переживаешь… Только бы добраться к тебе на жительство. Я все сделаю, чтобы ты не так чувствовал весь этот ужас. Я верю, что не могут большевики наказывать без конца, а что тебя наказали, так это потому, что любили очень, а кого любят, того и наказывают… Большевики не жестокие, а только строгий народ.

И мне кажется, что уже кончено твое мытарство, теперь ты будешь работать, я к тебе приеду и тоже буду помогать, да и будем понемногу