Олена Олексіївна Литовченко - Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко

Контора «бурить» і справді глибоко. Дуже-дуже глибоко… І побачимо ми Васю не скоро. Дуже не скоро. Якщо взагалі побачимо… Все, закрили тему!

І плескання долоні по стільниці, немовби прикладання печатки до вироку.

Миколаїв, 14 жовтня 1976 року

Сьогодні був прекрасний день! Найчудовіший за весь цей рік… а можливо, й за все Вільчине життя? Він не знав цього, не міг би гарантувати, як то кажуть, «на всі сто». Але, можливо, і за все життя! Дуже навіть можливо. Й не тому, що за народним календарем настала якась Покрова: йому було байдуже, хто, кого і чим покрив у сиву давнину. Ні-ні, Вільку завжди цікавила «ближня» історія – така, про яку можна було почути з живих вуст безпосередніх учасників і свідоцтва якої можна було помацати руками. Й одне з таких свідоцтв лежало тепер у нього за пазухою.

Вілька обережно, з якимсь внутрішнім трепетом, розстібнув ґудзики «дохлого» осіннього пальтечка, витягнув з його внутрішньої кишені невеличкий газетний згорток. Немовби боячись, що зі згортком щось станеться, – притиснув його підборіддям до грудей і, міцно утримуючи в такий спосіб, роздягнувся і під здивованими поглядами сусідів по комуналці шмигнув до своєї кімнати. Лише там, закривши двері зсередини на невеличку облуплену клямку, підійшов до обшарпаного письмового столу, увімкнув настільну лампу під зеленим абажуром, поклав під неї згорток, розгорнув…

Всередині виявилася невеличка, кишенькового формату пухка книжечка розміром всього 9 на 5 сантиметрів. На обкладинці кольору морської хвилі було надруковано:

LE KOBZAR

par Taras Chevtchenko

КОБЗАРЬ

Тараса Шевченка

Частина перша

ЖЕНЕВА

ПЕЧАТНЬА «ГРОМАДИ»

1878

Книжка була прошита наскрізним отвором – немовби слідом від кулі, остання сторінка обкладинки забруднена округлими брунатними плямами. Проте Вільку зацікавила не стільки сама книжечка з гіпотетичним кульовим отвором і слідами крові, а прізвище з ініціалами, акуратно виведені на споді заголовної сторінки обкладинки побляклими від часу синіми чорнилами:

Бондарукъ К. Є.

Це було дивно, дуже дивно, якщо подумати…

Вищої освіти Вілька Нагнибіда не мав: на жаль, на вступ до педінституту талантів забракло, тож він закінчив усього лише педагогічний технікум, та й то не в Рівному, а в Сарнах. Межа, на яку можна було розраховувати з подібною освітою, це викладання в зачуханій сільській школі. Годі й дивуватися, що при першій-ліпшій нагоді молодий чоловік дременув звідти… ні-ні, не світ за очі, а всього лише на південь Української РСР – у Миколаїв, де влаштувався екскурсоводом в Обласний краєзнавчий музей.

«Кобзаря» помітив давно: книжка сиротливо притулилася в одній з вітрин експозиції, присвяченої періоду встановлення радянської влади на території нинішньої Миколаївської області. Прилаштований поруч з експонатом напис сповіщав, що книжечка належала колись бійцеві продзагону, підло вбитому в сутичці з куркулями під час хлібозаготівель у селі Велика Врадіївка 19 січня 1922 року. Водночас, саме ім’я загиблого бійця продзагону в написі не згадувалося. Чому?

Не маючи профільної вищої освіти, Вілька лише в загальних рисах уявляв, як відбувалися хлібозаготівлі під час Громадянської війни. Оглянути експонат всебічно вдалося тільки після нещодавнього оновлення вітрин, тоді ж екскурсовод і помітив напис зі споду обкладинки: «Бондарукъ К. Є.». Припустивши, що це і є ім’я загиблого бійця продзагону, він переворушив усі доступні матеріали як у самому музеї, так і в обласному архіві.

Тоді й зробив просто приголомшливе відкриття: не було ніякого бійця продзагону з таким ім’ям – натомість виявилося, що Бондаруком Кирилом Євлампійовичем звали чоловіка, більш відомого як «отаман Лихо», банда якого тероризувала південні регіони УРСР на початку 1920-х. І що найцікавіше: пан отаман був вистежений чекістами, оточений і вбитий на околиці Великої Врадіївки саме 19 січня 1922 року – точнісінько так, як і сповіщав напис у розібраній вітрині!

Останнім кроком стало обстеження опису загадкового експонату в музейному запаснику. Виявилося, що цей опис складений вкрай безглуздо, можна сказати – абияк. Було сказано саме те, що раніше значилося на написі у розібраній музейній вітрині: що «Кобзар» Т. Г. Шевченка належав бійцеві продзагону, вбитому в сутичці з куркулями під час хлібозаготівель у Великій Врадіївці 19.01.1922. Однак жодних деталей про книжку (рік і місце видання, видавець, кількість сторінок, розміри тощо), про наскрізний отвір і брунатні плями на задній сторінці обкладинки в описі не було.

На цьому тлі рішення щодо підміни оригінальної книжечки на іншу виглядало цілком природним. Багато місяців поспіль Вілька відкладав гроші з убогої зарплатні музейного екскурсовода, щоб придбати у букіністичній книгарні «Кобзар» 1925 року[177] видання. Підміну здійснив сьогодні. Чи помітять підміну в майбутньому, чи кинуться шукати оригінальну книжечку, прострелену кулею? Вілька того не знав і лише припускав, що ніхто на пошуки не кинеться. Справді, якщо досі ніхто не переймався тим, щоб описати музейний експонат як слід, – кому він потрібен?

Натомість Вільку всі виявлені ним незрозумілості хвилювали неймовірно! Яка куля пробила «Кобзар» – пістолетна чи рушнична? Чи були брунатні плями на задній сторінці обкладинки слідами крові вбитого власника книжечки? «Бондарукъ К. Є.» – хто він: той самий легендарний «отаман Лихо» чи справді боєць продзагону? Екскурсовод відчував, що не знатиме спокою, доки не знайде відповідей на всі ці запитання. І він їх знайде неодмінно! Рано чи пізно – але знайде!

Київ, 29 серпня 2018 року – 17 січня 2019 року

Примечания

1

Сукхаваті (санскр. «Поле, Сповнене Щастя») – буддійський рай.

2

Один з п’ятьох дгьяні-будд, будда західного напрямку. Творець і управитель буддійського «Поля, Сповненого Щастя» – раю Сукхаваті.

3

Тіло будди Амітабхи має червоний колір, що символізує втілення в ньому чотирьох карм: діянь очищувальних, поширювальних, підкорюючих та суворих.

4

Манджушрі – у буддизмі Махаяни і Ваджраяни бодхісатва, «оберігач Раю на Сході», легендарний сподвижник Будди Гаутами.

5

Нині АТ «Ростсільмаш» – російська компанія, що входить в п’ятірку найбільших світових виробників сільськогосподарської техніки.

6

Ця екранізація була здійснена 1961 року.

7

Нині – суднобудівельне приватне акціонерне товариство «Завод “Кузня на Рибальському”».

8

Випуск першого в СРСР крупносерійного телевізора з діагоналлю екрана 43 см «Рубін» було розпочато в 1965 році.

9

Польська актриса театру і кіно. Народилася в 1936 році у Варшаві. Закінчила Варшавську академію драматичного мистецтва. В 1960-ті роки також мала популярність як співачка.

10

Тепер Київський національний лінгвістичний університет.

11

Це зробив 27-річний журналіст В’ячеслав Чорновіл, співробітник київської газети «Молода гвардія».

12

Це зробив аспірант Інституту літератури АН УРСР Василь Стус.

13

Єврейське прізвище, що походить, ймовірно, від їдишистського «губл» –