Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

мовою він володів, як природний англієць, перо у нього було майстерне і гостре, — він почав писати статті в канадські і американські газети. Він малював перед громадськістю обох країн картину важкого життя індійців в резерваціях і звав читачів прийти на допомогу цим знедоленим людям.

Успіх статей заохотив його до публічних виступів — лекцій і доповідей. Він читав їх дуже багато, і в самих різних шарах суспільства. Він умів знайти доступ до серця простої людини, умів переконати самих упереджених слухачів. Закордонні інститути запрошували його співробітничати з ними.

Його виступи отримали велику популярність, але вони виходили, на жаль, з рамок описаної вище і явно безплідної теорії. Його проповідь не досягала основної мети — зміни устрою життя в резерваціях. Як і раніше резервації оточувала суцільна стіна зневаги, недоброзичливості і злої волі.

У міру того як Маленький Бізон почав усвідомлювати свій стан, в ньому почав наростати настрій трагічної безвиході. Це була трагедія людини, яка на перший погляд здавалася обранцем долі, яка долучилася до культури і знань, збагатила свій розум, — і усе це немов з єдиною жорстокою метою: ще ясніше побачити, що як дим розсіюються його мрії і надії, ще глибше відчути свою поразку.

Залучення до цивілізації білої людини віддалило Маленького Бізона і від його племені. Цю розлуку він відчував дуже хворобливо. Але, як вірний син свого народу, він постійно думав про те, як би допомогти чорноногим здобути освіту. Цього, проте, він не зумів добитися. Урядовцям була не до душі ідея духовного розвитку індіанського племені. Маленький Бізон, відірваний від рідного краю, відчув себе безнадійно самотнім. Свідомість, що він виявився ізольованим, все сильніше терзала його.

У головному для себе питанні Маленький Бізон давно вже не живив ілюзій: незважаючи на зовнішні ознаки пошани, світ білих людей не прийняв його у своє середовище, не визнав його рівним собі, а тим більше своїм. Правда, йому дали можливість здобути освіту. Але освіта — тільки засіб для досягнення мети, метою ж є можливість займатися громадською діяльністю. А в цьому Маленькому Бізонові наполегливо, незмінно, невпинно, як би по негласній змові, відмовляли. Він був розумний, у нього були приємні манери, він тримав себе з іншими на товариській нозі, відмінно складав усі іспити. Але як тільки справа доходила до того, щоб скористатися заслуженими плодами своїх зусиль, він бачив перед собою наглухо закриті двері, осіб, що відверталися, уникали рукостискання руки.

Останні роки перед трагічною смертю Маленького Бізона я провів з ним разом. Іноді він повіряв мені свої муки і засмучення. Я добре бачив, як глибоко ранили його усі ці прояви несправедливої зневаги, дискримінація. Маленький Бізон нічим не відрізнявся від будь-якого високоосвіченого і вихованого американця — хіба тільки кольором шкіри і індіанським походженням, — і проте перед ним раз у раз виникала зловісна, нетамуюча порожнеча. Це була порожнеча, що мала для нього також і матеріальні наслідки.

Після закінчення циклу своїх доповідей Маленький Бізон вирішив стати пілотом цивільної авіації і з цією метою пройшов курс спеціальної школи в Рузвельт-Фільде, під Нью-Йорком. Тут, як і скрізь, він виділявся своїми здібностями, закінчив школу з похвальним відгуком — і знову йому не дано було скористатися плодами цих нових своїх зусиль! Роботи льотчика він не отримав. Мені думається, що цей новий удар був останньою краплею, що переповнила чашу його гіркоти.

20 березня 1932 року Маленький Бізон покінчив життя самогубством в Каліфорнії. Так, услід за загибеллю Кудлатого Орляти і Сильного Голосу, замкнувся ланцюг сумних подій, за якими, смію стверджувати, стояла одна і та ж направляюча рука. Маленький Бізон зробив свій безрозсудний вчинок як би на знак протесту проти політики презирства, расової дискримінації і несправедливості, яку в Північній Америці люди однієї раси застосовують до людей іншої раси.

Ми, чорноногі, залишилися як і раніше воїнами. Маленького Бізона ми всі любили як брата і гордилися ним, але смерть його прийняли спокійно, як епізод великої боротьби, що відбувається не лише в наших преріях. Найбільш свідомі з нас вже бачать, що в усіх частинах світу розгорається боротьба за рівні для кожної людини права на хліб, на сонце, на радість, і цієї боротьби вже ніщо не зупинить — до повної перемоги.

Усім серцем — а там, де це можливо, і дією — ми стоїмо на стороні сил прогресу. Ми непохитно віримо, що, коли ці сили скажуть світу своє вирішальне слово, краще стане і нам, індійцям.

Примітки
1

Well (англ.) — добре.

(обратно) 2

Goddam you (англ.) — прокляття.

(обратно) 3

Після того, як європейські колонізатори