Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

і брав участь в десанті союзних військ на узбережжя Нормандії в 1944 році. Поранений в ногу під час наступу на Кан, я був евакуйований спочатку в Англію, а потім в Канаду.

Походжу я з тієї ж резервації на півдні провінції Альберта, до якої належав і Маленький Бізон. Я постійно знаходився поблизу цієї неабиякої людини, тому добре знаю його особисто, його переживання і переконання. Ще будучи хлопчиком, я їздив з ним три роки підряд, коли він виступав з лекціями. Знаю також про те, що в підготовленому ним рукописі кожне слово — правда і що автор вимушений був потім спотворити первинний текст книги під натиском нью-йоркських видавців. Маленький Бізон зробив це тому, що інакше не було надії на вихід книги в Сполучених Штатах.

Життя Маленького Бізона можна розділити приблизно на два періоди: один — до початку першої світової війни, другий — після неї. До війни 1914 року Маленький Бізон наполегливо вчився і зумів здійснити заповітну мету, про яку він згадав в останній фразі своєї книги. Після війни він прагнув виконати друге поставлене ним перед собою завдання: за допомогою освіти завоювати кращі умови життя для свого племені. Але в цьому мужній боєць зазнав поразки. Протиріччя були сильніші, ніж його воля; перешкоди неможливо було здолати — навпаки, вони надламали його. Маленький Бізон висловив у своїй книзі думку, що освіта може захистити індійців від остаточного виродження й загибелі. На жаль, безпідставність цієї думки найжорстокішим чином проявилася на ньому самому.

Маленький Бізон був в школі надзвичайно тямущим учнем. Я повністю розділяю його думку, що буквар, дарований йому Фредом Уістлером, справив на нього виняткове враження і пробудив в ньому надзвичайну жагу знань. (Помітимо в дужках, що свого друга, Фреда, Маленький Бізон ніколи в житті більше не зустрічав.)

З часу його навчання в школі для індійців в Карлісле зберігся документ: атестат з відмітками, виданий йому з нагоди закінчення школи. З атестата виявляється, що Маленький Бізон був не лише одним з кращих учнів, але і брав також дуже активну участь в громадському і спортивному житті свого учбового закладу. Він грав на кларнеті і належав до прославленого в східних штатах учнівського індіанського оркестру. Він вважався видатним гравцем і у футбол, а також був капітаном шкільної команди по кінному спорту. Дискусійно-риторичний клуб в Карлісле обрав його своїм головою. Він висувався в будь-якій справі, в якій брав участь.

Вступаючи на «стежку білої людини», він, проте, не втрачав своїх природжених благородних рис індійця. Одного дня, коли він вчився в Карлісле, одна багата молода американка, Аліса Фут, заблукала під час прогулянки в горах Тускарора, в Пенсільванії, і пропала без вісті. Пошуки рятувальних команд, висланих їй на допомогу, ні до чого не привели. Справа отримала широкий розголос в усій Північній Америці. Подальші пошуки були визнані безглуздими. І раптом комусь прийшло в голову послати на розшуки старших учнів з індіанської школи в Карлісле. Індіанські хлопчики розсипалися по горах Тускарора. Маленький Бізон незабаром напав на слід зниклою, знайшов її і врятував від вірної смерті. Уся американська преса підняла великий дзвін з похвалами на адресу юного індійця.

Немає сумніву, що чутка про цю подію і хороші успіхи Маленького Бізона в школі в Карлісле проклали йому шлях до вищого учбового закладу — Військової школи Сент-Джонс, в штаті Нью-Йорк. Серед студентів він був єдиним індійцем. Маленький Бізон успішно закінчив і цей воєнізований загальноосвітній учбовий заклад. Проте, коли він повернувся у свою резервацію після складання завершальних іспитів, батьки помітили в нім якесь приховане роздратування.

— Йти з білими людьми по стежці цивілізації — це безперервне приниження для індійця! — говорив він близьким друзям.

Але Маленький Бізон був наполегливий: він зібрав в кулак усю свою волю і рішуче пішов вперед по обраному ним шляху. Незадовго до першої світової війни президент Сполучених Штатів Вільсон допустив його, у вигляді особливого виключення, як кадета у відому державну військову школу в Вест-Пойнті. У цю школу мали доступ тільки самі здатні з молодих американців, і ніколи — ні до цього, ні пізніше — там не вчився жоден індієць або негр.

Вибухнула перша світова війна. Маленькому Бізонові довелося перервати заняття в Вест-Пойнті. Великобританія вже воювала (Сполучені Штати вступили у війну значно пізніше, в 1917 році), і Маленький Бізон добровольцем вступив в канадські війська. Тричі поранений у Франції, двічі нагороджений орденами за бойові заслуги, він кінчив війну в чині капітана.

Після війни, овіяний бойовою славою, повний творчих задумів, Маленький Бізон повернувся до свого племені. Він вирішив тепер присвятити своє життя справі підвищення культурного рівня чорноногих. Приїхавши в резервацію, він був уражений — настільки жахливе було матеріальне становище його родичів, цих раніше вільних людей, яким були насильницькі нав'язані нелюдські умови існування. Не менше приголомшили його також зневіра і почуття безнадійності, що панували серед них. Животіння в резервації абсолютно позбавило індійців яких-небудь надій на майбутнє — вірніше, позбавило їх бажання жити. Білі переможці, пограбувавши незалежні індіанські племена і відібравши у них землі, обіцяли годувати цих знедолених людей, але на ділі навіть ця умова не була дотримана — індійці в резерваціях страшно голодували, гинули від виснаження і хвороб.

Маленький Бізон з властивою йому енергією намагався виправити цю несправедливість. Він став нагадувати про права індійців, але натрапив на стіну ворожості з боку тупих адміністраторів і ганебних чиновників, що «опікували» індійців. Маленький Бізон висував перед владою розумні проекти, як краще наставити нас, плем'я чорноногих, на шлях цивілізації, але і тут його спіткала невдача. Політичний режим, що існував в країні, допускав і іноді навіть підтримував висунення окремих індійців на зразок Маленького Бізона з сірої маси населення резервацій. Але влада зовсім не збиралася створювати для усіх індійців такі ж умови життя, в яких знаходилися їх білі співгромадяни.

Невдача не бентежила Маленького Бізона. Не добившись нічого прямими вимогами до уряду про виконання укладених з індійцями договорів, він перейшов до непрямих форм боротьби, розрахованих на далекий приціл. Англійською