Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

цивілізація, що зародилась на берегах Дніпра й Чорного моря. Арії занесли свої Веди (Знання) в Індію й Персію (Іран). Ці знання поширились і в Грецію, й Рим, де в давні часи було багато споріднених нам племен. Отже, закони Прави відомі в усіх арійських народів: індійська Рита, іранська Аса, вірменська Арт, давньогрецька Діка, яка згодом перетворилась у Богиню Справедливості і вже зображалася як жінка.

У Рігведі поняття Прави як універсального закону руху Всесвіту передається словом R’ta (Рита) і позначає певну космічну закономірність, за якою невпорядкований стан (хаос) перетворюється в упорядковану гармонію (космос, слов’янське – Лад).

Космос вічно народжується з хаосу і в хаосі гине – такий закон Прави і таємниця циклічності. Лад (порядок) забезпечує умови для існування Всесвіту, його круговороту, життя людей, їх моральності. Поняття Лад і лінгвістично може бути пов’язане з поняттям Рита: Leto – Lada – Lato – Rato – Radа, де всі названі форми належать Богиням небесного закону. Слов’янська Права, так само, як і арійська Рита, визначає й обрядовий лад на Землі. Тобто, вона забезпечує не тільки астрономічний (фізичний), але й звичаєвий, обрядовий, моральний стан життя народу загалом.

У санскриті також існує багато похідних від слова Права. Всі санскритські слова з коренем прав- так чи інакше пов’язані з вірознавчими поняттями: prava – той, хто витає в небі; prava – дмухання, дух; pravata – легкий вітерець (той, що дме). Цікаво, що слово pravar(о)sa означає дощ [225], і тепер для нас його значення прозоре й зрозуміле без перекладу як “права роса”, тобто роса, яку посилає Права – Жива Вода, яка тече, як благо від Богів до людей.

Залишки вчення про Праву знаходимо в українському фольклорі, але вже у вигляді казок про Правду і Кривду, яких уявляють жінками. Хоча в давніші часи поняття про Праву було ширшим, про що свідчить лінгвістичний ряд: Права, Пращур, Прадід, право, правда, правий, праведний, справедливий, правитель, правило, празник, правосуддя – все це слова одного кореня. Слово правда також має багато значень: закон, звичай, присяга, суд, справедливість, істина, доказ, реальність (явність) тощо. Недаремно юридичні закони на Русі називалися “Правда Руська”. І хоча вони дійшли до нас у пізнішому, вже дещо християнізованому вигляді, записані Ярославом Мудрим, їхні витоки знаходяться ще в язичницькому народному Звичаєвому праві.

У зв’язку з цим, спадає на думку, що у західних слов’ян існував досі малодосліджений Бог Прове, якого можемо співвіднести з досліджуваною проблемою. Прове відомий як вищий Бог у Старгороді (Вагрія, нині Aldenburg). Його храм описав очевидець Гельмольд: “Там, між старими деревами, побачили ми священні дуби, які були присвячені Богу того краю, Прове. Вони оточені двором і дерев’яною, ретельно обробленою огорожею з двома воротами. Окрім пенатів (домашніх Богів) та ідолів, якими переповнена вся країна, це місце було святилищем для цілого краю, мало свого жерця, свої свята і різні обряди при жертвопринесеннях. Сюди після свята сходився народ з жерцем і князем на суд. Вхід у двір заборонений всякому, окрім жерця і тих, хто бажав приносити жертви, або кому загрожувала небезпека смерті, шукав тут притулку” [475. 26–27].

Як бачимо з опису, символом Прове вважається дуб. Ян Длугош (XV ст.) ототожнював Прове з Поревитом балтійських слов’ян або польською Богинею Порватою (Porvata), аналогом римської Прозерпіни або грецької Персефони, Богинь підземного світу і воскресіння природи. Інші дослідники припускають, що його ім’я – лише зіпсоване латинськими переписувачами спільнослов’янське Перун. Іноді ім’я Прове пояснюють як похідне від “пора” – пора року, і пов’язують його з достатком плодів.

Але хочеться звернути увагу на оригінальний текст Гельмольда, що саме до Прове “сходився народ на суд”, і в світлі нових фактів про Праву (божественний закон), можемо припустити зв’язок Прове з правосуддям. З опису його статуї відомо, що він мав великі вуха, щоб добре чути, в одній руці тримав камінь, у другій спис – символи справедливої помсти і покарання.

Закони Прави відображає і декоративне мистецтво слов’ян. Вони “записані” нашими праматерями на рушниках: дерево-квітка, що проростає з вазона чи глиняного глечика, символізує триярусну світобудову. Найнижча сфера – це коріння дерева. Саме воно є першоджерелом існування всієї Світобудови. Це світ Предків Роду, покійних родичів, світ Нава. Однак, першопричиною існування цього коріння є світ Права – Божественне бажання, дане згори, тобто з верхньої сфери – крони дерева (падають плоди, летить насіння тощо).

Є народна приказка: “Де є коріння, там виросте й гілля”. Давши життя корінню, Права тим самим дає життя Яві – проявленому життю людей, тобто стовбуру дерева. Таким чином, усі три світи є взаємопов’язані своєю єдністю. Нава – не просто підземний світ, це світ духів, безтілесних образів наших родичів, який існує в нашій пам’яті. Нава – є також сон, забуття, видимі під час сну образи, марення: “Се видів сон у Наві” [255. 19]. Нави не боялися, але й не поспішали до неї. Своє життя підтримували активною діяльністю. Про тих, хто розслабився, казали: “багаті зніжили мечі свої, тому швидко підуть у Наву” [255. 22].

“Той світ” (Нава) може створювати духовну енергію для підтримки своїх нащадків, якщо вони ще не втратили пам’ять Роду. Цей світ (Ява) – світ живих людей, в якому поєднане природне (біологічне, успадковане від земних Предків) і духовне (ідеальне, дане Богами). Проживши в проявленому просторі відведений Богами час, душа повертається до свого першоджерела – через світ Нави до Богів Прави.

Вчення про Праву докладно описано авторами Велесової Книги, і воно цілком узгоджене з ведійською світоглядною системою Рити: “Права бо є невідомо уложена Дажбогом, а по ній, як пряжа, тече Ява, і та соутворює життя наше, і та, коли одійде, смерть є. Ява текуща, а творена в Праві. Нава бо є по тій: до тої є Нава, і по тій є Нава, а в Праві ж є Яв” [ВК. 1]. З цього видно, що душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло – лише одяг душі. Тому Боги забирають старе зношене тіло і через певний час дають душі нове вбрання. Віра в переселення душ, у вічність душі виховувала безстрашність і впевненість у своїх силах: “Од Отця Ора походимо, і той час від часу... народжується серед нас, бо пов’язано це так до самої смерті” [255. 4-Г]. Русич не боявся смерті, бо: “Права є з нами і Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас” [255. 7-Д].

Душа померлого відправляється на Луки Сварожі, до Вирію-Раю, де її чекають душі Пращурів, які відійшли туди раніше: “А там побачимо Пращурів своїх